РОЗДІЛ 2
ЗАВДАННЯ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ
2.1. Місце та роль криміналістики в системі завдань боротьби зі злочинністю
Злочинність, як уже зазначалося, є надто багатогранним соціальним явищем, яке
вивчають різні науки, у кожної з яких є свій специфічний аспект. «Не
применшуючи значення інших наукових дисциплін у забезпеченні практики боротьби
зі злочинністю, – зазначає В.Г. Лукашевич, – хотілося лише підкреслити
визначену універсальність криміналістики в цій діяльності» [413]. Для
кримінології головне – це джерела і принципи злочинності, її стан і тенденції
розвитку, а для криміналістики, насамперед, становить інтерес злочинна
діяльність, тобто фактичний вияв злочинності для визначення засобів і методів
боротьби з нею. Для вивчення злочинності необхідна чітка конкретизація її
цілей, оскільки термін «боротьба» надто абстрактний і не відображає всієї
полігамності її характеру, зокрема, усіх завдань, засобів і заходів,
спрямованих проти злочинності.
Вивчення злочинності задля цікавості до цього специфічного соціального явища
можливе, але не має практичного змісту. Пізнання, як правило, зумовлено двома
основними цілями: а) гносеологічними – розкриття природи і сутності явища
(об’єкта), що становить інтерес, і розвиток теорії науки (предмета) про це
явище, б) праксеологічними – створення засобів і методів впливу на даний об’єкт
в інтересах людини (суспільства).
Оскільки злочинність і все, що її спричиняє – злочинна діяльність – цікавлять
багато юридичних наук (і не лише юридичні), змістовно гносеологічні та
праксеологічні аспекти відрізняються. Криміналістику, відповідно до її предмета
і функцій, насамперед, цікавлять закономірності механізму злочинної діяльності
і процесів слідоутворення при її здійсненні, завдяки яким з’являються і
виявляються можливості виявлення і викриття як конкретних злочинних акцій і їх
виконавців, так й існування діяльності злочинних формувань. Однак у «чистому
вигляді» ці сліди, діючі особи, предмети й об’єкти злочинів не існують, вони
взаємодіють з іншими сторонами й ознаками об’єктів і явищ, що безпосередньо
криміналістику можуть і не цікавити.
Загальним головним завданням криміналістики вважають сприяння боротьбі зі
злочинністю [452, с. 5; 685, с. 5]. Однак у такому загальному виді – це
завдання для всіх наук, що вивчають злочинність. Тому завдання криміналістики
має виявлятися через те сутнісне, що відрізняє внесок криміналістики в боротьбу
зі злочинністю. Таким є розроблення засобів, прийомів і методів збирання
доказової інформації для розкриття, розслідування і попередження злочинів. У
зв’язку з цим, головне завдання криміналістики можна сформулювати як
забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними до потреб практики засобами,
прийомами і методами отримання доказової інформації.
«Проблема призначення криміналістики, – зазначають А.В. Іщенко і С.В. Павлов, –
є однією з головних, поряд з визначенням предмета та об’єкта, системи,
принципів і джерел наукової дисципліни» [250, с. 4].
Відповідно до спрямованості пізнавальної діяльності розслідування, вони
поділяють криміналістичні знання:
1) про закономірності створення кримінально значущої інформації та роботи з
нею;
2) про можливості використання здобутків інших галузей науки в розкритті,
розслідуванні та попередженні злочинів;
3) про засоби, прийоми та методи роботи з кримінально значущою інформацією;
4) про особливості та закономірності власного розвитку [250, с. 21].
Спеціальні (окремі) завдання криміналістики трактують по-різному на різних
етапах розвитку криміналістики, залежно від потреб слідчої практики, що
формуються, й обсягу змісту, що до них відносять [67, с. 223–231].
До спеціальних завдань криміналістики належать:
а) вивчення закономірностей слідоутворення, збирання і використання
доказової інформації;
б) вивчення практики розкриття і розслідування злочинів, у тому числі
досвіду й даних інших країн;
в) розроблення теоретичних основ діяльності з виявлення, збирання, дослідження
та використання доказової інформації;
г) розроблення практичних рекомендацій технічного, тактичного і
методичного характеру;
ґ) розроблення засобів і заходів попередження злочинів.
Ці завдання постали перед криміналістикою ще тоді, коли вона сформувалася як
самостійна наука. Важливим детермінантом інтеграції внутрішньої політики
розвитку науки криміналістики в суспільно-історичній практиці виступає боротьба
зі злочинністю.
Застосування даних криміналістики може і повинно існувати в цивільному
судочинстві (виділ. нами – Н.К.). Слід вважати, що згодом це позначиться при
визначенні поняття предмета криміналістики [633].
Нині, коли важливим завданням є захист прав й інтересів особистості,
використання для цього засобів і методів криміналістики набуває дедалі більшого
поширення – у захисті прав власності, авторських прав, майнових угод тощо.
Отже, виникає питання: чи має криміналістика, яка виникла для задоволення
потреб розслідування кримінальних злочинів, забезпечувати ці сфери діяльності
чи для цього слід створювати інші криміналістики?
А.М. Кустов зазначає, що криміналістика стоїть на порозі нового етапу її
розвитку – суттєвого розширення кордонів, предмета науки, зміни системи науки,
тому перед ученими-криміналістами стоїть завдання щодо розширення пізнання
закономірностей збирання, дослідження, оцінки та використання доказів у
цивільному, арбітражному та адміністративному провадженні, забезпечення
криміналістичними розробками суб’єктів відповідних проваджень [387, с. 10].
На нашу думку, криміналістичні положення та розробки можуть застосовуватися в
інших сферах, окрім кримінального судочинства, але їх цільове о
- Київ+380960830922