Ви є тут

Акмеологічний підхід у теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Білорусі, Росії (порівняльний аналіз).

Автор: 
Вакуленко Валентина Миколаївна
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0508U000384
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
АКМЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА
й МЕТОДИЧНА ОСНОВА СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
2.1. Сутнісні характеристики акмеологічного підходу до вищої педагогічної
освіти
Теоретичний аналіз вищої педагогічної освіти в Україні, Російській Федерації й
Республіці Білорусь зумовлює необхідність звернення до її методології, яка
традиційно визначається як предмет філософської рефлексії, система соціально
апробованих принципів і правил пізнання. На сучасному етапі методологія частіше
розглядається як загальна система пояснювальних принципів або підходів до
пізнання, які дозволяють визначати, як відповідно до специфіки певного предмета
й об’єкта проводити наукові дослідження. Таким чином, наше розуміння цього
найважливішого терміна дозволяє розглядати методологію акмеологічного підходу
як систему філософсько-педагогічних знань, на основі якої визначаються способи
вивчення та перетворення педагогічної теорії і практики. За образним
визначенням В. Сластьоніна, „це ключ до дослідження явищ і процесів вищої
педагогічної освіти” [462, с. 6].
Методологія вищої педагогічної освіти за останні роки зазнала істотних змін. Це
пов’язано з тим, що саме сьогодні ми спостерігаємо в розвитку педагогічної
науки і практики такий період, коли виникає маса проблем, ідей і пропозицій,
різноманіття інновацій і творчих підходів.
У педагогіці та психології проблеми прогресивного й поступового розвитку зрілої
особистості, її найвищих особистих і професійних досягнень, проблеми
професіоналізму фахівця й діяльності розроблялися обмежено, значною мірою
фрагментарно, ізольовано одна від одної, несистематично. Ідеї про вивчення
зрілої особистості та розвитку її досягнень засобами освіти явно
недооцінювалися. Тому результативність таких досліджень, рівень теоретичного
узагальнення й практична значущість були невеликими.
Відсутність загальної теоретичної основи, зв’язків між цими дослідженнями, а
найголовніше – теоретико-методологічних узагальнень негативно позначалася на їх
масштабності й результативності. Поява акмеології істотно вплинула на позитивні
перетворення в цій галузі наукового знання. З’явилася потреба в аналізі нових
фактів, які виникли в освітній галузі, актуалізувалося вивчення проблеми
методології сучасної педагогічної освіти.
Розробка методологічних аспектів акмеології розпочалася з моменту її формування
як науки. Парадоксальність акмеології полягає в тому, що загальні методологічні
принципи й підходи знаходять у ній свою конкретизацію, виконуючи орієнтувальну
функцію, функцію визначення її предмета. Специфічність об’єкта, предмета й
цілей акмеології змусили дослідників сконцентрувати увагу на принципах і
способах пізнання. У результаті проведених теоретико-методологічних досліджень,
об’єднаних спільною ідеєю прогресивного розвитку зрілої особистості при
досягненні вершин у її розвитку й пошуку відповідності соціальних і життєвих
змін особистісним властивостям людини, було обґрунтовано систему методологічних
принципів акмеології.
Методологічні принципи, уживані в акмеологічних дослідженнях, є, з одного боку,
спільними для наук, які входять до комплексу людинознавства, з іншого – мають
конкретний акмеологічний зміст. Найбільш поширеними з них є такі:
комплексності, системності, суб’єктивності, детермінізму, соціальної
детермінації особистості, розвитку, гуманізму та ін.
Вважаємо за необхідне детально розглянути характеристику принципу комплексності
з урахуванням інтеграційної сутності акмеології.
Принцип комплексності, або комплексний підхід, націлений на інтеграцію знання
про різні якості, властивості й стани людини й різноманітних систем, у яких
вона здійснює свою життєдіяльність. Розробка комплексного підходу пов’язана з
ім’ям Б. Ананьєва, який сформулював завдання цілісного підходу до вивчення
людини й інтеграції знань про неї.
Специфіка комплексного підходу в акмеології полягає в тому, що він задає
орієнтацію на єдність вивчення й реального практичного вдосконалення людини,
дає стратегію перетворення наявного рівня розвитку у вищий, оптимальний, він
з’єднує часто розрізнені аспекти функціонування людини та її розвитку.
Комплексний підхід в акмеології відкриває перспективу інтеграції різних
якостей, модальності людини – як індивіда, як особистості, як індивідуальності
і як суб’єкта. Він сполучає уявлення про особистість у житті, у життєвому шляху
й у діяльності [79, с. 73 – 75].
Загальною характеристикою комплексного підходу є спрямованість на виявлення
багатоаспектної різнорідності онтологічних детермінант і складових [304,
с. 32]. У гуманітарних дисциплінах орієнтація на комплексність досліджень
привела до появи нової наукової галузі – людинознавства. Разом з тим, якщо в
людинознавстві, на думку Б. Ананьєва, підставою комплексу є людина, то в
акмеології – особистість як найскладніший і конкретний рівень людського буття
[5].
Основною ідеєю комплексного підходу в акмеології є не стільки гносеологічна,
скільки онтологічна. Найскладніше в акмеологічному комплексі полягає в тому, що
дослідженням, діагностикою виявляється відправний етап розвитку особистості,
операціонально-практичною ланкою якого є її реальна оптимальна зміна.
Дослідження не впроваджується в практику, як завжди, не підпорядковується їй, а
слугує функціонально самостійною ланкою комплексу, наступним етапом якої є
акмеологічна підтримка. Вона пов’язана й з діагностично-дослідницьким етапом, і
з майбутньою оптимальною моделлю – оптимальним станом особистості, якого ще не
існує. Специфіка комплексного підходу в акмеології полягає в тому, що він задає
орієнтацію на єдність вивчення й реального вдосконалення педагога.
Не менше