РОЗДІЛ 2
ДІАГНОСТИКА ГАЛУЗІ, РИНКІВ ТА РИНКОВОЇ ПОВЕДІНКИ
ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ-ВИРОБНИКІВ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ
2.1. Узагальнююча характеристика галузі, галузевого ринку та визначення
тенденцій їх розвитку
Враховуючи інформацію щодо основних параметрів ринкових структур, яка викладена
в першому розділі роботи, проаналізуємо ситуацію, що склалася на ринку
мінеральних добрив в України.
Основними учасниками ринку мінеральних добрив в Україні є:
підприємства-виробники мінеральних добрив; аграрні підприємства;
підприємства-постачальники сировини та матеріалів; підприємства-постачальники
технологічного обладнання; науково-технічні та дослідні інститути; державні
контролюючі органи (Міністерство промисловості, Міністерство аграрної
промисловості, Антимонопольний комітет, Митна служба та ін.); посередники та
ін.
Ринок мінеральних добрив включає в себе ринок азотних, фосфорних і калійних
добрив [88; 89; 92]. Значну частку на ринку мінеральних добрив займають азотні
добрива. До основних видів азотних добрив, які випускаються на українських
підприємствах відносять – карбамід, аміачну селітру, сульфат амонію,
карбамідо-аміачну суміш та водний розчин аміаку.
Тенденції сьогодення щодо розвитку азотної галузі визначають шість провідних
підприємств-виробників. Ці підприємства – великі багатотоннажні виробництва,
які мають ряд технологічних та організаційних особливостей, пов’язаних з
необхідністю здійснення безперервного випуску продукції протягом року для
досягнення найбільшої ефективності функціонування.
Перша, на наш погляд, найбільш важлива технологічна особливість виробництва
азотних добрив полягає у високому ступені концентрації виробництва на великих
підприємствах. Цей процес характеризується збільшенням розмірів хімічних
підприємств і одночасним зростанням частки таких підприємств у загальному
випуску продукції галузі. Такий рівень концентрації виробництва є обов’язковою
передумовою використання новітніх високопродуктивних технологій. Але більшість
підприємств з виробництва азотних добрив були побудовані в 70-і роки XX
століття. Технології виробництва на той момент відповідали світовим стандартам,
що забезпечувало конкурентноздатність радянських мінеральних добрив на
світовому ринку. Однак основний акцент робився на повному забезпеченні
продукцією вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Завдяки тому, що все
сільське господарство було державним, проблем з оплатою продукції не виникало.
Схема бізнесу в підгалузі виглядала в такий спосіб: основна маса вироблених
азотних добрив споживалась внутрішнім сільськогосподарським сектором, і тільки
надлишки надходили на експорт. За таких умов, наприкінці 80-х років ситуація в
підгалузі була досить сприятливою, обсяги виробництва зростали. Але в
результаті затяжної кризи українського сільського господарства, що розпочалася
в середині 90-х років, відбувся спад виробництва в галузі. Різке зниження
державних дотацій сільському господарству на закупівлю мінеральних добрив
привело до швидкого падіння місткості внутрішнього ринку. Вже в 1995 році обсяг
виробництва мінеральних добрив країнами колишнього СРСР скоротився майже вдвічі
стосовно 1990 року. Таким чином, для того щоб вижити, українські виробники
міндобрив змушені були вийти на нові ринки збуту – за межі України. В останні
роки радянської епохи подібні умови привели до того, що підприємства галузі,
по-перше, практично не модернізувалися після введення експлуатацію і, по-друге,
виявилися повністю залежні від ситуації у вітчизняному сільському
господарстві.
Основною проблемою українських виробників азотних добрив на даному етапі є
занадто високий ступінь зносу основних фондів. Через фізично і морально
застарілі виробничі потужності вітчизняні компанії мають незадовільну
ресурсомісткість виробництва, а також несуть значні витрати на ремонт і
реконструкцію основних засобів.
Отже, конкурентноздатність українських виробників мінеральних добрив може бути
істотно підвищена за рахунок упровадження нових технологій і устаткування.
Необхідно відзначити, що актуальність питання модернізації основних фондів у
галузі різко загострилось в зв’язку з постійним ростом цін на сировинні ресурси
(насамперед, природний газ), що використовуються у виробництві мінеральних
добрив, і ростом тарифів на вантажні залізничні перевезення.
Друга технологічна особливість полягає у тому, що більшості хімічних
підприємств притаманний безперервний характер виробництва, який визначається
апаратним процесом виробництва при одночасному використанні двох параметрів:
часу роботи обладнання і швидкості проходження реакцій (тобто інтенсивності
використання обладнання). Відповідно до схеми виробництва карбаміду, основною
сировиною служить аміак і двооксид вуглецю, який одержують як побічний продукт
при виробництві технологічного газу для синтезу аміаку. Аміак, в свою чергу,
отримують шляхом промислового синтезу з елементів водню і азоту. Основним
елементом для виробництва аміаку і азотних добрив є природний газ, який
одночасно використовується як паливо та сировина. Частка природного газу у
собівартості азотних добрив складає від 40% до 70% [93, с.3-4]. Тому, для
більшості українських підприємств азотної промисловості – ВАТ “Концерн
“Стирол”, ВАТ “Азот”, ЗАТ “Сєвєродонецьке об’єднання “Азот” характерними є
поєднання випуску аміаку, аміачної селітри і карбаміду. Дещо відмінними є
технологічні схеми на ВАТ “Одеський припортовий завод”, ВАТ “Дніпроазот” та ВАТ
“Рівнеазот”. Якщо на ВАТ “Одеський припортовий завод” і ВАТ “Дніпроазот”
технологічна схема передба
- Київ+380960830922