Управління фінансовими результатами сільськогосподарських підприємств

зміст
займає сторінки.
РОЗДІЛ
ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ
ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
Поняття та економічна сутність фінансових результатів
У різні часи й епохи сільське господарство було однією з основних галузей
народного господарства, а продукція сільського господарства мала стійкий попит.
Тому аграрний сектор привертає до себе увагу вітчизняних та іноземних
економістів. Президент України неодноразово підкреслював важливість сільського
господарства для економіки держави, визначаючи пріоритетність агропромислового
комплексу. Упродовж останніх років сільському господарству не вдалося досягти
більш-менш стабільної фінансової ситуації та подолати цілий ряд негативних
тенденцій. Продукція сільського господарства не стала конкурентоспроможною як
на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. М. Портер ствердив, що новітня
теорія має зосереджуватися на аналізі конкурентних переваг країни на
міжнародному ринку на основі повного врахування місцевого потенціалу, а держава
при цьому повинна створювати національним товаровиробникам передумови для
швидкого інноваційного їх оновлення, ніж це можуть зробити іноземні їхні
конкуренти [, с.]. Ринкові економічні відносини сформували комплекс
складних проблем, однією з яких є формування конкурентоспроможного
аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних,
соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни.
Сучасні умови змушують кожного керівника формувати стратегію розвитку свого
підприємства відповідно до потреб економіки, шукати шляхи ефективного та
прибуткового ведення власної діяльності. Головною метою для кожного керівника є
отримання позитивних фінансово-економічних результатів виробничо-господарської
діяльності для подальшого функціонування та розвитку підприємства.
Однак, насамперед треба зупинитися на теоретичних засадах фінансових
результатів сільськогосподарських підприємств, з’ясувавши їхню сутність,
особливості, принципи формування та функції.
Дослідження проблеми фінансових результатів аграрних підприємств на сьогодні
досить складна справа. Це пов’язано як зі зміною організаційно-правових форм в
аграрному секторі, так і з особливостями сільськогосподарського виробництва. З
огляду на це варто зазначити, що на рівні категорій майже не проводиться
розмежування між фінансовими результатами сільськогосподарських підприємств
зокрема та підприємств загалом. Поняття „фінансові результати” не дуже старе.
Універсальною економічною категорією ефективності розвитку
сільськогосподарських підприємств є фінансові результати, що є ключовим
об’єктом наукових досліджень.
Перш ніж розглянути фінансові результати, як економічну категорію, вважаємо за
доцільне з’ясувати: що ж таке економічна категорія? Категорія „фінансові
результати” враховує обидві сторони двоєдиного завдання: скільки одержано і
якою ціною досягнуто” [].
Визначальні експерименти теоретично осмислити економічний лад тогочасного
суспільства були зроблені Аристотелем ( – р.р. до н. е.), Ксенофонтом
( – р.р. до н.е.), Платоном ( – р.р. до н.е.). Відмінності між
споживною вартістю і вартістю товару, вперше у світовій літературі помітив
Аристотель, що, на нашу думку, є визначальним моментом у теорії фінансових
результатів.
Перші ознаки розвинутих систем розрахунку результатів господарської діяльності
були знайдені археологами у Стародавньому Єгипті де основним методом вважалася
інвентаризація, при цьому складався документ, рівнозначний сучасному Звіту про
фінансові результати. У Стародавньому Римі результат господарської діяльності
визначався, як різниця між виручкою від реалізації та затратами.
Особлива методика визначення результатів господарювання склалася в Європі ХY
–ХYІІІ ст., де до прибутку звітного періоду включали тільки програмні (планові)
показники, а перевиконання, якщо фактично було здобуто більше, відносили на
результати майбутніх періодів.
У середині ХYІ ст. у Німеччині фінансові результати господарської діяльності
розраховували за формулою: ФР = (Д +Рд) – (В + Рк)
де:
ФР – фінансові результати;
Д – доходи;
Рд – розрахунки з дебіторами;
В – витрати;
Рк – розрахунки з кредиторами.
У другій половині ХYІІ ст. саме французькі економісти встановили, що прибуток –
перевищення доходів над витратами, з економічної точки зору прибуток це –
різниця між грошовими надходженнями і грошовими виплатами.
На початку ХХ століття німецький вчений-економіст І.Ф. Шерр запропонував
визначити фінансовий результат за такою формулою: ФР = Пр – З = А – П – К
де:
Пр – прибуток від операції;
З – збиток від операції;
А – актив;
П – пасив;
К – капітал.
Багато тисячоліть тому з початком поділу суспільної праці виникли категорії
фінансових результатів „прибуток”, „збиток” які на шляху розвитку суспільства
та економіки завжди були предметом загальної уваги. Прибуток визначали (і зараз
визначають) відніманням видатків від доходів. Якщо витрати більші за доходи,
замість прибутку отримують збитки.
Із досліджуваних літературних джерел появу поняття прибутку більшість авторів
відносять до часів зародження товарного виробництва, початкових форм купецького
капіталу. Вчені-економісти у різні часи мали неоднакові точки зору щодо
факторів, які формують прибуток. У ХYІ –ХYІІ ст. були прийняті перші спроби
пояснення сутності прибутку в особі Томаса Мена. Меркантилісти стверджували, що
прибуток виникає у сфері кругообігу, тобто походження прибутку пояснювалося
ними продажем товару за ціною, вищою за його вартість. У ХХ ст. даної точки
зору дотримувався Д. М. Кейнс та інші. Першою теоретичною школою по визначенню
прибутку був меркантилізм („мерканте” – у перекладі з італійського – купець,
торговець). Представники цієї школи вважали, що багатства людей – це золото,
гроші, за що можна купити все. Такі уявлення не були випадковими. Вони
відповідали міжнародній торгівлі – початковим видам капіталістичної діяльності,
яка сприяла нагромадженню багатства у вигляді золота і приносила великі
прибутки. Тобто джерелом багатства вважалася торгівля.
І серед перших російських економістів А. Л. Ордин-Нащокін ( – ), І.Т.
Посошков ( – ) мали місце деякі ідеї меркантилізму. Але вони не
ототожнювали багатство з грішми, не обмежувалися сферою обігу, на відміну від
західноєвропейських меркантилістів. Вони зовнішню торгівлю розглядали як засіб
розвитку сільського господарства, промисловості й піклувалися про збільшення
товарообігу всередині країни. Поступово змінювалися погляди ідеологів буржуазії
з проникненням торгового капіталу у сферу виробництва. Виникла наукова школа
фізіократів (із грецької „фізіократія” – влада природи). Джерелом багатства
вважали фізіократи виробництво, але тільки одну його галузь – сільське
господарство, де багатство виглядає як дар природи і виникає природним шляхом.
Вони пов’язували ріст багатства тільки з природною родючістю землі, і на цій
підставі не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Проте
сама по собі природа не може постійно збільшувати суспільне багатство без
застосування капіталу і праці.
Класична школа дала відповідь на це питання найбільш обґрунтовано. Її
засновниками були англійські економісти Уільям Петті ( – ), Адам Сміт
( – ) і Давид Рікардо ( – ). Вони виокремили поняття прибутку в
особливу економічну категорію фінансових результатів, яку досліджували у
тісному зв’язку із факторами зростання суспільного багатства, із процесом
накопичення капіталу і побачили джерело прибутку не в кругообігу, а у
виробництві.
Вчені-економісти ХYІІІ ст., дійшли висновку, що прибуток капіталістів втілює
безоплатну працю найманих робітників і прибуток трактували як: - винагороду
капіталістові за його діяльність і ризик: - вирахування з частини неоплаченої
праці найманого робітника [].
У працях І. Фішера, Г. Мюрдаля, Е. Лундберга, Ф. Найта поняття ризику
досліджується як важливий розрахунковий показник, що використовується для
аналізу прибутків в умовах недосконалої конкуренції і надприбутків[].
Російські вчені зазначають, що ризик – це діяльність, яка пов’язана з
подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якої є
можливість кількісно та якісно оцінити ймовірність досягнення передбаченого
результату, невдачі й відхилення від мети.
Вітлинський В. В., Верченко П. І. дають таке визначення: „Економічний ризик –
об’єктивно-суб’єктивна категорія, що пов’язана з подоланням непевності й
конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру досягнення
очікуваного результату, невдачі та відхилення від цілей з урахуванням впливу
контрольованих і неконтрольованих чинників” [].
В умовах вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) принципового
значення набуває проблема ризику на кожному підприємстві. Наукова література