РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ДИДАКТИЧНИХ УМОВ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ
2.1. Дидактичні основи організації дистанційного навчання
На основі аналізу, проведеного в першому розділі, виявлено, що дистанційне
навчання ґрунтується на специфічному дидактичному та технічному забезпеченні.
Метою цього розділу є визначення та теоретичне обґрунтування дидактичних умов
ефективної організації дистанційного навчання. Дидактична система, котра
визначається метою та завданнями й об’єднує принципи, зміст, форми, методи та
засоби навчання, впливає на хід навчального процесу, а отже, і на процес
дистанційного навчання. Тому специфіка ефективної організації навчального
процесу полягає у виявленні й урахуванні особливостей дидактичної системи ДН.
Розкриємо сутність поняття дидактичної системи та основних її компонентів.
Питаннями теорії навчання, зокрема розробки дидактичних систем, займалися
багато вчених. До засновників педагогічної теорії слід віднести І. Гербарта,
Дж. Д’юї, Дж. Локка, Я. Коменського, І. Песталоцці, Фр. Дистервега,
К. Ушинського та ін. Серед сучасних педагогів, внесок яких у розвиток
педагогічної науки є безумовно значним, можна виділити А. Алексюка,
С. Архангельського, Ю. Бабанського, В. Безпалька, Н. Бордовську,
В. Галузинського, М. Євтуха, Т. Ільїну, І. Лернера, В. Лозову, В. Оконя,
А. Реана, Н. Тализіну, Г. Щукіну та ін.
Слід відзначити, що, незважаючи на велику кількість робіт у цій галузі, у
дидактичній науці немає єдиного підходу до визначення поняття дидактичної
системи. На підтвердження цього наведемо кілька прикладів.
На думку Ф. Корольова, характерними ознаками педагогічної системи є такі:
цілісність, взаємозв’язок компонентів, зв’язок із зовнішнім середовищем [94].
Н. Кузьміна у своїх роботах визначає педагогічну систему як „множину
взаємозалежних структурних і функціональних компонентів, які підпорядковані
меті виховання, освіти, навчання підростаючого покоління й дорослих людей” [99,
с. 10]. Структурними компонентами, що дозволяють аналізувати педагогічну
систему, на думку Н. Кузьміної, є такі:
педагогічна мета, що обумовлює сам факт виникнення педагогічної системи;
певна інформація, котра повинна бути предметом засвоєння тими чи іншими
студентами;
засоби, форми та методи педагогічного впливу на студентів;
студенти – обов’язковий компонент кожної педагогічної системи;
викладачі, які володіють певною навчальною інформацією, засобами комунікації,
психологічними знаннями.
За Н. Кузьміною, зазначені структурні компоненти педагогічної системи
взаємопов’язані, при виключенні будь-якого з них система припиняє своє
існування [99].
За визначенням І. Підласого, під дидактичною системою розуміється виділене за
певними критеріями цілісне навчання [140, с. 301]. Характерними ознаками
дидактичної системи є внутрішня цілісність структур, утворених єдністю мети,
організаційних принципів, змісту, форм і методів навчання [140, с. 301-302].
На основі аналізу, проведеного О. Андрєєвим [6], дидактична система, у якій
проходить традиційний освітній процес, складається з семи елементів: мета
навчання, зміст навчання, учні, викладачі, методи, засоби та форми навчання.
Наявність групи елементів із взаємозв’язками дозволяє проводити його
дослідження й розробку як цілісного педагогічного явища [29; 18; 20].
Розвиток дидактичної системи в історичному аспекті на основі розвитку
суспільства розглянув П. Стефаненко. На основі робіт А. Алексюка, В. Безпалька,
В. Галузинського, П. Гальперіна, С. Гончаренко, М. Євтуха, Т. Ільіної,
І. Лернера, О. Матюшкіна, М. Махмутова, М. Скаткіна, Н. Тализіної та інших
учених у своєму дослідженні він проаналізував розвиток дидактичної системи в
структурному та історичному аспектах, виділив чинники та проаналізував їх вплив
на дидактичну систему [163]. Дослідник виділив такі чинники впливу на розвиток
системи:
культуру, як зовнішній чинник впливу;
домінуючий метод пізнання, як чинник, що формує зміст дидактичної системи;
техніку й технологію, як чинник, що формує засоби передачі змісту дидактичної
системи.
На думку П. Стефаненка, процес формування конкретних видів дидактичної системи
відбувається під впливом вимог суспільства, при цьому формується загальна мета
процесу навчання. Так, сучасна мета навчання полягає не лише в отриманні
студентами знань, умінь та навичок, відповідних соціальному замовленню, але й у
створенні умов для самореалізації особистості. Сформована потребами суспільства
мета впливає на компоненти навчального процесу: принципи навчання, зміст,
засоби, методи навчання та форми організації процесу [136, с. 328].
П. Стефаненко виявив закономірності розвитку дидактичної системи за допомогою
вивчення та аналізу характеристик саме цих елементів, які, у свою чергу,
змінюються під впливом низки зовнішніх чинників.
Для виявлення особливостей дидактичної системи в структурному аспекті
П. Стефаненко розглянув системи, у яких реалізовувались наслідувальне навчання,
догматичне навчання, пояснювально-ілюстративне навчання, проблемне,
розвивальне, евристичне, програмоване та модульне навчання [163, с. 60].
На основі проведеного аналізу розвитку дидактичної системи за зазначеними
чинниками було зроблено такі висновки. У процесі розвитку дидактичної системи
змінюється домінуючий пізнавальний процес. Зокрема, пояснювально-ілюстративна
ДС використовує як подібний процес пам’ять; проблемна, розвивальна та
евристична – мислення; у програмованій і модульній ДС домінуючий процес
пізнання адаптується до студентів індивідуально.
Елементи
- Киев+380960830922