Розділ 2
ПЕРЕДУМОВИ І ПРИЧИНИ СТВОРЕННЯ
ВИШЕГРАДСЬКОГО БЛОКУ
2.1. Основні чинники розгортання регіональної інтеграції
постсоціалістичних країн Центральної Європи
На етапі виникнення вишеградського співробітництва мотиви країн-засновниць мали системний характер. Можна констатувати, що чинники розгортання регіональної інтеграції стосувались як історичних традицій, так і актуального геополітичного становища, економічних, політичних та соціокультурних інтересів народів Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини.
Передусім треба було спільними зусиллями мінімізувати зовнішній вплив СРСР, який знаходився в стадії занепаду, зробити безпечнішою регіональну ситуацію в контексті розпаду Югославії. Наприклад, відомий історик П.Вандич слушно зазначає, що "у добу відродження націоналізму можна було побоюватися зростання конфліктів між народами Центрально-Східної Європи. Однак такі побоювання виявилися безпідставні" [106, с.340].
Важливо також було зберегти регіональну стабільність в умовах настання на етапі закінчення доби "холодної війни" суцільного геополітичного хаосу в Європі [69, с.504]. Однак в умовах потреби масштабної суспільно-політичної трансформації мова не могла йти про збереження "досягнень" попередньої "соціалістичної інтеграції", яка впродовж 1949-1989 рр. відбувалась у форматі Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) [80, с.3-28]. Мова, звичайно, йшла про можливість стабілізації рівноправних партнерських коопераційних зв'язків, якщо вони були спроможні залишатись конкурентноспроможними в умовах радикального переходу до ринкових механізмів функціонування економіки.
Крім того, слід було створити своєрідний "підготовчий клас", в якому, наполегливо співпрацюючи між собою, країни Центральної Європи могли не "штовхатись ліктями" на шляху до ЄС, а мати справді партнерські стосунки. Адже лише за сукупними показниками валового національного продукту країн центральноєвропейського регіону могли розраховувати на вмотивовану поведінку західних інвесторів на своїх внутрішніх ринках [44, с.115].
Зрештою, вишеградське об'єднання мало стати важливим чинником з точки зору цивілізаційної ідентифікації центральноєвропейського регіону, який в роки Другої світової війни насильницькими засобами був відірваний від Великої Європи, а після падіння комунізму намагався повернутись до лона материнської європейської цивілізації. На думку багатьох дослідників, спроможність зберегти та надати нову якість регіональному співробітництву була своєрідним тестом на готовність центральноєвропейських країн погоджувати різні аспекти національних інтересів заради досягнення спільної мети. Адже така логіка поведінки національних держав в умовах розгортання процесу глобалізації була ключовою для успіху всього проекту європейської інтеграції [89, с.304].
Таким чином, країни Вишеградського блоку в стратегічному сенсі були об'єднані спільними потребами, інтересами та метою. Вони насамперед були зацікавлені у проведенні активної зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення умов для трансформації внутрішнього становища та зміцнення свого міжнародного середовища.
На нашу думку, аналізуючи чинники посткомуністичної центральноєвропейської інтеграційної співпраці у жодному разі не можна ігнорувати великий історичний досвід.
Нагадаємо, що ще у ХІV ст. польські та чеські королі неодноразово збирались у Вишеграді, аби розв'язати актуальні двосторонні проблеми. Регіональна центральноєвропейська ідентичність значною мірою визначалась за доби Австро-Угорської монархії [274, с.9]. Тому з точки зору континуїтету так би мовити регіональної історичної свідомості не був випадковим той факт, що у лютому 1991 р. саме тут було прийнято рішення про створення Вишеградського блоку.
Спочатку учасники блоку мали на меті винятково політичні наміри: деформацію постсоціалістичної інфраструктури, що лишилася після РЕВ та ОВД, співробітництво у військовій сфері і вироблення спільних зовнішньополітичних критеріїв у ставленні до європейський та євроатлантичних структур. Отже головною метою створення Вишеградської групи стало намагання виходу зі сфери впливу СРСР як протистояння можливим спробам реставрації попередніх політичних режимів. Важливо наголосити, що Вишеград не створювався як альтернатива європейській інтеграції, а навпаки, його учасники постійно підкреслювали, що новоутворене об'єднання є перехідним, підготовчим кроком до ЄС.
Важливими чинниками сучасної центральноєвропейської регіональної інтеграції, як ми вже зазначали вище, стали бурхливі геополітичні зміни на європейському континенті. Зрештою, швидке об'єднання Німеччини, інтенсивний розпад Югославії ставили під великий знак питання та тривоги збереження миру й стабільності [135, с.72]. Центральноєвропейські посткомуністичні країни повинні були будь-що консолідуватись заради збереження перспективи мирного еволюційного шляху розвитку демократії. Отже, утворення Вишеградської групи було спробою протистояти європейському дисбалансу і зберегти європейську стабільність після розвалу соціалістичної системи.
На нашу думку, не менш важливим чинником регіональної співпраці в Центральній Європі став процес бурхливої "регіоналізації" Європи [260, с.160]. Буквально на очах відбувався процес утворення нових регіональних структур, які формувались за балканськими, прибалтійськими, скандинавськими регіональними інтересами.
Цілком зрозуміло, що суто політичні мотиви бажання країн Вишеградської групи інтегруватись до Європейського Співтовариства були очевидними. Впродовж віків ці країни були об'єктами боротьби імперій. Угорщина на тривалий час втрачала самостійність. Польща чотири рази розтягувалась між сусідніми державами. Після Другої світової війни ці країни перетворились на зовнішній пояс безпеки радянської імперії. Внаслідок закінчення епохи "холодної війни" Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина мріяли отримати гарантії незворотності позитивних змін. Однак політичні еліти цих країн добре розуміли, що раціональні розрахунки не дають підст