РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ
2.1. Формування життєвого самовизначення: міжнародний та вітчизняний досвід
Сьогодні суспільство висунуло перед системою освіти запит щодо формування творчої особистості, здатної самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати відповідальні, сміливі, нестандартні рішення. Нагальною потребою стає поліпшення підготовки молоді до життя. Тому життєве самовизначення перетворюється на одну з головних педагогічних цілей. Умовою самовизначення учнів виступає, певна річ, розвиток їх здатності самостійно виробляти моральні принципи і керуватись ними в діяльності та поведінці, швидко адаптуватися до соціальних змін, долати життєві труднощі, конфліктні ситуації. Це завдання актуалізується, починаючи з 70-х років ХХ ст. [254, с. 303-316], коли:
1. ЮНЕСКО приймає концепцію інноваційної освіти, що на рівні світового співтовариства закріпила пріоритет принципів розвитку і відмови від традиційної освіти як передавання знань, умінь та навичок. У декларації ЮНЕСКО стверджується, що інноваційна освіта припускає відмову від традиційних для даного суспільства соціальних і моральних цінностей, а пріоритет розвитку здатності особистості до вирішення і постановки нових завдань. У цьому розумінні інноваційність стає здатністю і стилем мислення, а не змістом освіти. Сам зміст освіти, нарешті, зрушується з проблеми засвоєння на проблему формування.
2. Принципи гуманізації та гуманітаризації поширюються на всю систему освіти, що стверджують неправомірність ставлень до учня як до об'єкта педагогічних впливів і орієнтують на створення таких педагогічних технологій, які спрямовані на розвиток особистості учня. Численні дослідження останнього десятиліття на цю тему свідчать, що сам факт зміни ціннісних орієнтацій в учасників освітнього процесу (адміністрація, педагоги, батьки, учні) призводить до зміни характеру навчання і виховання у традиційній школі. Крім того, ідеї гуманізації та гуманітаризації стимулювали розробку цілого ряду нових систем навчання, що успішно впроваджуються в практику.
3. Відбувається зміна орієнтації європейської системи освіти з формування знань, умінь та навичок на формування компетентностей як здатності особистості на практиці успішно здійснювати вибори, розв'язувати завдання, які ставить життя. Формування компетенцій припускає зміну не тільки змісту, але і форм, методів навчання, тобто постає питання про розробку нової концепції освіти.
4. Повсюди поширюється ідея безперервної освіти, що відкриває для особистості можливість включення в освітній процес незалежно від віку, базового рівня освіти, професії та т. п. Справжня безперервна освіта припускає наявність у кожного індивіда можливості вільного вибору форми і змісту здобуття освіти, а це свідчить про наявність реальних альтернатив, що утворюють простір можливостей.
Відповідаючи на нові соціальні потреби, освітні інституції і програми орієнтуються і намагаються орієнтуватися на інтереси самих споживачів знань. Можна говорити про виникнення і розвиток особливого освітнього простору життєдіяльності особистості, де поняття простору розуміється як місце докладання зусиль людини, спрямованих на осмислену і цільову зміну умов власного існування. Людина як особистість дедалі більше стає мірилом усіх основних соціоприродних процесів, вона не тільки залежить від них, але й прагне активно їх змінювати і перетворювати згідно зі своїми цілями і цінностями.
Зважаючи на це, у міжнародній освітній практиці з'явилися та продовжують з'являтися різноманітні навчальні програми, орієнтовані на оволодіння молодими людьми важливими життєвими навичками.
Значний внесок у цьому напрямі належить Всесвітній організації охорони здоров'я (ВООЗ), яка ініціювала реалізацію одного із перших широкомасштабних міжнародних проектів - "Навчання життєвим навичкам". Науковці, які були дотичні до розробки даного проекту, під життєвими навичками розуміли здатність до адаптивної та позитивної поведінки (вітчизняні психологи та педагоги схиляються до назви - асертивна (відповідальна) поведінка), яка в свою чергу допомагає особистості скеровувати свої дії на подолання перешкод та труднощів. Зокрема, до життєвих навичок належить група психосоціальних умінь і навичок міжособистісного спілкування, які допомагають людині приймати поінформовані рішення, вирішувати проблеми, критично і творчо мислити, будувати здорові відносини, відчувати емпатію до інших людей, справлятись з власним життям й керувати ним продуктивно та розумно. Життєві навички можуть бути спрямованими на власні дії або на дії щодо інших, а також на зміни навколишнього середовища [271]. Окрім того, запропонований проект, як вважають автори, допомагає юнакам та дівчатам набути навичок, які необхідні для конструювання власного життя; для розвитку здатності протистояти різноманітним проявам тиску та насильства [113]. Теоретичною основою та концептуальною платформою проекту ВООЗ став документ "Навчання життєвим навичкам у школах", який розроблений у 1993 році та доповнений у 1997 році. У документі визначені основні напрямки щодо розвитку програм навчання життєвим навичкам у школах. Успіх цього процесу забезпечується залученням різноманітних соціальних інститутів, які займаються розробкою шкільних навчальних програм, освітніх програм у сфері здоров'я та соціальної, соціально-педагогічної роботи, до створення та впровадження програм із підготовки школярів до самостійного життя. У документі, що складається з двох частин, перша містить обґрунтування значення розвитку життєвих навичок для соціально-психологічного розвитку особистості та стратегічні цінності впровадження у школах системи навчання життєвим навичкам. У другій частині документу подано рекомендації щодо розвитку і впровадження програм у школах. Наголошено на важливості формулювання мети, завдань та стратегій розвитку програм; розвитку інфраструктури для реалізації даного типу програм; розробці методичних матеріалів; освіті