РОЗДІЛ 2
Характер і особливості становлення підприємництва в трансформаційних економіках (інституційний аспект)
2.1. Інституційне середовище підприємництва в постсоціалістичних країнах
Першочерговим кроком до розуміння подальшої стратегії розвитку підприємництва у постсоціалістичних країнах є аналіз ролі ефективності функціонування інституційного середовища. Воно є критичним для фундаментальних процесів, які відбуваються в ринковій економіці і, зокрема, в бізнесі, та потребує відповідного теоретичного аналізу, якого нині бракує.
Загальновідомо, що саме інституційне середовище, під яким розуміють формальні й неформальні правила поведінки і взаємодії: на макрорівні - щодо інституцій та їх урядових структур, на мікрорівні - щодо інституційних угод (трансакцій) [311, с. 4], є фундаментом ринкових перетворень. Але потенційному розвитку конкурентних бізнесових ринків під час інституційної трансформації економік може завадити невідповідність між інституційними середовищами, які є успадкованими від попередніх адміністративно-командних економік, та ринковоорієнтованими інститутами. Даної точки зору дотримуються такі українські вчені, як В.Геєць, Б.Кваснюк, А.Гриценко, В.Лагутін, О.Яременко. Так, академік НАН України В.Геєць вважає, що в Україні не тільки не відбулося прогресивних та інституційних змін, а, навпаки, українська економіка все далі деградує і нагадує економіку рентного типу [47, с. 4]. Схожа ситуація відбувається і в Російській Федерації. Про це свідчать публікації В.Радаєва, М.Дерябіної, А.Олейника, в яких акцентується увага на інституційних умовах, що призвели до небачених бюрократичних бар'єрів, корупції чиновників, застосування насильства у підприємницькій сфері, ухиляння від оподаткування та криміналізації бізнесу [19, 76, 91, 154, 158, 159, 199, 202].
Дійсно, за таких обставин необхідно погодитися з твердженням Д. Норта щодо ролі інститутів як визначального чинника довгострокового функціонування економік: "Якщо коли-небудь нам вдасться створити динамічну теорію зміни - тобто того, чого зараз бракує економічній науці і чого недосконало торкнулася марксистська теорія, - то вона має будуватися на моделі інституційної зміни". [144, с. 137].
Підтверджують цей висновок лауреата Нобелівської премії факти, що спостерігаємо у країнах Центральної і Східної Європи та Балтії, коли економічне зростання є наслідком реформ в інституційному середовищі країн, зокрема у підприємницькому. Така ситуація сприяє зростанню добробуту більшості населення, а не вузького прошарку. Хоча аналіз досвіду інституційних перетворень у вищезазначених країнах свідчить, що спостерігаємо головним чином імпорт інститутів і у деяких випадках імітацію елементів ринкової інфраструктури розвинених країн, що іноді не дає очікуваного ефекту [43, 52], але cтатистика динаміки ВВП демонструє чітку взаємозалежність між початком інституційних реформ та економічним зростанням (рис. 2.1, 2.2, табл. 2.1) [80, с. 8, 167, с. 191].
Рис. 2.1. Динаміка змін ВВП у пострадянських країнах в 1991 - 2005 рр.
Рис. 2.2. Порівняльний аналіз зміни ВВП в Україні, Польщі та Угорщині за період 1990 - 2005 рр.
При цьому підкреслимо, що, на переконання знаного у трансформаційних країнах шведського вченого А.Ослунда, надмірне падіння виробництва у колишніх соціалістичних країнах є міфом [167, с. 186]. Це пояснюється недосконалістю статистичних даних, коли за часів адміністративно-командної економіки обсяги виробництва були завищеними, а після початку трансформаційних процесів мали хибну статистику, коли, наприклад, не враховувалося значне зростання неофіційного сектора реальної економіки. Отже, на думку А.Ослунда, спад у всіх країнах був значно меншим, радянська економіка знаходилася в істотно гіршому становищі, аніж раніше уявлялося, помилкові статистичні дані дезорієнтували тих, хто був відповідальним за вибір економічної політики.
Без сумніву, у постсоціалістичних країнах поряд з іншими причинами трансформаційної кризи, як то: руйнація інвестиційного процесу, застаріла фондоозброєність, низька якість праці, відсутність стимулів до технологічного прогресу, необхідність проведення ринкової структуризації виробництва, перехід до ринку продавців, розрив виробничих зв'язків, зміни в структурі зовнішньої торгівлі, на особливу увагу заслуговують фактори інституційного характеру [195, c. 40]. У першу чергу це відволікання ресурсів із традиційних сфер інвестування на створення нових інститутів та витрати перерозподілу перехідної ренти.
Таблиця 2.1
Сукупне падіння обсягів ВВП та рік досягнення нижчої переломної точки
Переломний рікСукупне падіння ВВП, починаючи з 1989 р. Сукупне падіння ВВП, починаючи з 1991 р. Центральна Європа:
Польща
Чеська республіка
Словакія
Угорщина 1992
1991
1992
1993
199317
17,8
13,1
24,9
19,117
17,8
13,1
24,9
19,1Північно - Східна Європа:
Румунія
Болгарія Даних
немає
1992
1997
25,0
33,4
25,0
33,4Країни Балтії:
Естонія
Латвія
Литва 1994
1994
1995
199444,8
33,6
49,0
43,938,6
23,0
44,7
40,5Країни СНД:
Росія
Білорусь
Україна
Молдова
Арменія
Азербайджан
Грузія
Казахстан
Киргизстан
Таджикистан
Туркменістан
Узбекистан 1998
1998
1995
1999
1999
1993
1995
1994
1995
1995
1996
1997
199546,1
39,8
36,6
54,0
61,7
50,1
63,0
76,0
39,2
46,9
64,2
35,8
19,540,7
34,7
34,6
47,8
52,4
40,2
57,8
64,2
31,0
45,0
61,0
33,8
18,4
Але, враховуючи об'єктивність і безсумнівність трансформаційної кризи та подальший економічний спад, в основі якого лежать глибокі розподільчі протиріччя і обмеження у сфері формальних інститутів, ми повинні дати відповідь на таке питання: чому на противагу колишнім країнам соціалістичного блоку, членам РЕВ, П