РОЗДІЛ 2
СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ ЯК КОМПОНЕНТ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ АНГЛІЇ
2.1. Прецедентна норма англійського права
В умовах швидкої інтеграції України до світового співтовариства різко
підвищилася інтенсивність розробок щодо імплементації до національного права
тих чи інших юридичних конструкцій, принципів, які належать до найкращих
правових надбань провідних західних країн. При цьому автори таких розробок, так
само як і особи, що безпосередньо забезпечують імплементаційні процеси, як
правило, не враховують того, що без відповідних модифікацій вказані конструкції
не можуть ефективно функціонувати в інших умовах, ніж ті, де вони виникли. Тому
навіть вдале їх перенесення на новий грунт може не дати очікуваних результатів.
Визначення “глибини” та напрямків вказаних модифікацій має відбуватися з
широким застосуванням теоретико-правових знань, адже лише вони здатні надати
необхідну інформацію та відповідний інструментарій для виявлення у кожному
конкретному випадку особливостей співвідношення та взаємної обумовленості
“частини” (у вигляді конструкцій, які планується імплементувати) і “цілого” (у
вигляді правової системи, в умовах якої виникли вказані конструкції). Все
сказане особливо стосується запозичень з права країн англо-американської
правової сім‘ї, зважаючи на специфіку функціонування прецедентної форми права.
Як не парадоксально, вищесказане нерідко стосується імплементації нових ідей і
у саму теорію права. Наприклад, у збірнику статей російських вчених “Судова
практика як джерело права” (2000р.) вже з перших сторінок автори починають
аргументовувати прийнятність чи неприйнятність судової правотворчості для
Росії, беззмістовно посилатися на досвід англійського права, застосовувати в
якості рівнозначних терміни “прецедентне право”, “судовий прецедент”, “судова
правотворчість”, “судова практика”, “Постанови Пленуму”, “рішення
Конституційного Суду” і т.д., не з‘ясувавши для себе їх суть та співвідношення.
Характерно, що єдина стаття збірника (автор – Н. Подольська [140]), яка носить
суто теоретичний характер і робить спробу (до речі, не зовсім вдалу)
розібратися з феноменом англійського судового прецеденту, є найменшою за
обсягом і знаходиться наприкінці збірки. Наведена ситуація є наслідком
традиційного ухилення радянської правової науки від вивчення основних
теоретичних аспектів прецедентного права та розгляду всіх правових явищ
виключно у розрізі норм, що містяться у нормативно-правових актах. У тих двох
згадуваних у вступі роботах радянського періоду, які стосувались англійського
судового прецеденту (Т.Апарової [11] та В.Лучнікової [99]), основний акцент
робився на розкритті історичних аспектів. При цьому на перший план виходили
ідеологічні моменти, а аналіз матеріалу проводився з позицій наперед відомого
висновку про небезпечність, негуманність та класову сутність прецедентної форми
права. Наприклад, Т. Апарова перед тим, як перейти до викладення тез свого
дослідження вважає за доцільне наголосити на тому, що прецедент породжує
“правовий нігілізм”, “розрив з принципом законності”, залежність права від
“класових симпатій суду”. Не менш характерним є і закінчення роботи автором
висновком про “гостру кризу сучасного англійського права” [11, c.1,26]. Однак
показовим є те, що повернувшись до цієї теми у середині 1980-х років, автор не
змінила свого однозначно негативного відношення до судового прецеденту. Але на
цей раз вона разом з Ф. Решетніковим несвідомо приходить до підтвердження
нелогічності своєї позиції, - після переліку недоліків прецедентної форми права
вони ставлять питання: “Чому ж настільки недосконала система прецедентів
феодального права склала і до сьогодні складає основу буржуазного права
Англії?”[152, c.17]. Зрозуміло, що далі автори не дають відповіді, вважаючи за
достатнє наведення цитати Ф. Енгельса щодо “консервативного характеру
англійської буржуазної революції” [152, c.18]. Очевидно, що при такому підході
не можна сподіватись на об‘єктивне висвітлення реального стану речей. Однак у
1990-х роках тема англійського судового прецеденту також майже не розроблялась,
а у відношенні теоретично-правових аспектів цього феномену - роботи зовсім
відсутні (лише І. Богдановська, а згодом О. Скакун зробили спробу з‘ясувати
особливості дії прецедентної норми у просторі та часі [32, c.30-33, 35-39; 164,
с.599-600]). Цей фактор, зважаючи на інтегративну функцію теорії права у
системі юридичних наук, гальмує проведення галузевих досліджень правових
інститутів всіх держав англо-американської правової сім‘ї. Адже дослідження
будь-якого прояву прецедентної форми права має базуватись на знаннях, отриманих
при вивченні саме англійського права. Цей висновок знаходить своє практичне
підтвердження: наприклад, М. Нікіфорова, розглядаючи роль судового прецеденту у
конституційному праві США, постійно звертається до положень англійського права
[127, c.6,8].
Відсутність знань про теоретичні аспекти судового прецеденту починає
відчуватись вже при використанні більшості категорій основного понятійного ряду
теорії права, таких як: норма права, система права, форма (джерело) права,
законність, реалізація права, правовідношення. Є очевидним, що всі зазначені
категорії мають свою специфіку при застосуванні їх у контексті прецедентної
форми права, однак робіт, присвячених цій проблемі, не існує. Разом з тим
ситуація ускладнюється тим, що вказані категорії є найбільш широкими та
глибокими за змістом після категорії “сутність права” [37, c.156] і тому
вимагають своєї подальшої конкретизації у нижчих структурних рядах правових
понять. Наведемо самий простий приклад. Як відо
- Київ+380960830922