Тенденції розвитку масової політичної свідомості в сучасній Україні

Розділ 2
Масова політична свідомість перехідної доби: українські реалії та перспективи.
2.1.Фактори формування масових настроїв в сучасній Україні.
Формування масової політичної свідомості в Україні в перехідний період відбувається в умовах набуття нової якості української нації - на принципі державності, а не етнічності. Консолідуючою ідеєю в цьому процесі стала ідея України як вітчизни всіх громадян, які пов'язали свою долю з українською землею і причетні до творення на цій землі суспільства, що відповідає за продовження глибокої історичної демократичної традиції і водночас за поєднання цієї традиції із стратегією світового історичного розвитку. Поряд із поверненням до національних джерел, народних традицій, українських культурних цінностей у нашій країні все очевидніше зростає шанобливе ставлення держави, її громадян, особливо інтелектуальної еліти, до загальнолюдських цінностей, загальновизнаних релігійних, культурних традицій. При цьому надається пріоритет базовим цінностям, що мають бути обов'язковими для всіх і не підлягати ревізії.
Економічна свобода, поступове утвердження політичної свободи, плюралізму поглядів в українській реальності все виразніше спрямовуються на те, щоб економічна ринкова свобода, навіть на цьому початковому етапі, розкувала ділову ініціативу, вивела в авангард радикальних перетворень нову генерацію людей, здатних мислити і діяти по-сучасному, по ринковому.[68, c.80] На цій основі утверджується й політична свобода, зростає громадська активність серед значної частини населення України, насамперед, серед членів і прихильників різноманітних політичних партій, рухів, громадських об'єднань, товариств. При цьому слід виходити з того, що політичні погляди, уподобання й антипатії можуть бути різними, що цілком природно, але вони ніяким чином не повинні шкодити інтересам держави, українського суспільства.
Молода Українська держава, маючи великий природний, індустріальний, культурний, інтелектуальний потенціал, спроможна зробити помітний внесок у світову цивілізацію, знайти належне місце серед народів Європи і світу, відігравати неабияку роль у регіоні середньо-східної Європи і Середземномор'я. Не виключено також, що вона, наголошувалось на Всесвітньому форумі українців у серпні 1992 року, "зможе виконувати і певну світову місію - показати приклад безкровної еволюції від комуністичного режиму до демократії, приклад мирного розв'язання складних міжнаціональних і міждержавних проблем, доброзичливості, а не ворожнечі до сусідів". Разом із цим, утвердження української державності, зміцнення незалежності України, як і формування державотворчих, патріотичних поглядів, демократичних переконань її громадян відбувається на тлі неоднозначного світопорядку, наростання агресивності, спалахів націоналістичних, шовіністичних тенденцій, іноді навіть територіальних зазіхань. Джеймс Шлезінгер мав очевидну рацію, коли ще на початку 1992 року стверджував: "Майбутній світовий лад буде базуватися на політиці сили, міжнародному суперництві та етнічних напругах" [Цит. за: 8, с.101].
Реально склалося так, що формування масової політичної свідомості у нас, як і в ряді інших країн на пострадянському просторі, проходить у складних, суперечливих умовах економічної та політичної нестабільності, наростання зубожіння значної частини населення, безробіття, соціальної напруги. Позитивні наслідки започаткованих ринкових реформ у нашій державі не стали масовим, повсякденним явищем. Нарощення їх критичної маси для прориву в економіці та соціальній сферах не відбулося. Це змушений був визнати і Президент України Л.Д. Кучма, виступаючи у Верховній Раді України 22 лютого 2000 року: "Втрата Україною за останнє десятиріччя головного свого економічного потенціалу - це плата не лише за гріхи комунізму. Це також плата, і немала, за непослідовність, суперечливість політики та слабкість влади, за антисистемність і контрпродуктивність політичного процесу". Те, що у нас, продовжує Л.Д. Кучма, не має прозорості не лише в економіці, а й у політиці, що тут також переважає ручне управління, серйозно гальмує процес політичного структурування українського суспільства [92, с.3-4]
Серед визначальних особливостей українських реальностей, у яких здійснюється формування масової політичної свідомості, слід, не претендуючи на вичерпність всіх складових, визначити наступні:
- по-перше, цей процес відбувається у визначальний для України, перехідний період - від тоталітаризму, до утвердження своєї державності і демократії, незалежності, входження, як самостійний суб'єкт, до європейського, світового співтовариства. Україна переживає процес докорінної трансформації: перехід від соціалістичної системи, найперше, економічних відносин, вірніше, від "державного соціалізму" - до класичного капіталізму, що отримав назву капіталізм "первісного накопичення капіталу". Конституція України, що декларує (ст.13) "захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки..."[58,с.6], програмні виступи нинішнього Президента України, починаючи від його доповіді "Шляхом радикальних економічних реформ", схваленої Верховною Радою України (1994 р.), орієнтують наше суспільство на некеровані економічні реформи та побудову "соціалізованого капіталізму" [155, с.11-12], на "всебічне зміцнення у ході економічних реформ інституту приватної власності, її демократизації та наповненні соціальним змістом"[129, с.3];
- по-друге, формування масової політичної свідомості громадян нашої молодої держави відбувається в умовах глибокої соціально-економічної кризи, що охопила Україну, як і інші колишні радянські республіки, катастрофічного спаду виробництва. Якщо за роки другої світової війни Україна втратила 40 % свого економічного потенціалу, то за 8 років реформ - більше ніж 70 %. Якщо на початку реформ Україна входила в десятку найбільш розвинутих країн світу, то сьогодні дійшла далеко за соте місце. ВВП скоротився із 157,9 млрд. дол. США у 1990 р. до 40,8 млрд. дол. у 1998 р., а за п