РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА ФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ В ПЕРІОД 1917-1920 рр.
Поштовхом для початку боротьби за українську незалежність стала Лютнева революція 1917 р., яка розпочалася у Петрограді 23 лютого 1917 р. [2]. Вже ввечері 27 лютого було утворено Петроградську Раду робітничих і селянських депутатів. У той же день було створено перехідний орган влади - Тимчасовий комітет Державної Думи на чолі з представником старовинного українського роду М. Родзянком. Другого березня - день, коли Микола ІІ зрікся престолу, було створено з депутатів Думи Тимчасовий уряд, який очолив князь Г. Львов [3].
Революційні настрої не оминули і Україну. Як зазначив відомий дослідник української історії 1917-1920 рр. О. Мироненко "через усю Волинську губернію пролягала лінія Південно-Західного фронту, а його тилом вважались Київська, Подільська, Харківська, Полтавська і більша частина Чернігівської губернії. У той же час Херсонська, Катеринославська, Таврійська та Бессарабська губернії були найближчим тилом Румунського фронту, а Галичина, Буковина, Холмщина, Північно-Західна Волинь переходили з рук до рук воюючих держав. Тобто вся без винятку територія України знаходилась у прифронтовій смузі або у районах безпосередніх бойових дій. Все це обумовлювало особливості революційного процесу на Україні, який активно відбувався і на селі, і в місті, і в армії, та ще носив на собі значний відбиток воєнного часу" [4].
До певної міри революційні події 1917 року в Україні розвивалися за російською схемою. Звістка про революцію у Петрограді надійшла до Києва 28 лютого. Як повідомила тоді газета "Киевская мысль", о 15 годині київські залізничники отримали телеграму голови Державної Думи М. Родзянка з інформацією про повалення царського режиму. Наступного дня телеграму за підписом Родзянка одержав й міський голова Ф. Бурчак [5].
Як тільки звістка про революцію в Петрограді досягла України, в міській управі під керівництвом заступника голови відбулося засідання представників різних організацій, яке визнало за необхідність створення "авторитетного громадського органу", здатного "створити в місті серед різних верств і класів населення спокій відповідно до заклику Державної Думи" [6]. Паралельно почався стрімкий процес утворення численних й найрізноманітніших громадських організацій.
На тлі революційних настроїв в березні 1917 р. було утворено представницький орган української демократії - Центральну Раду, організатором якої виступили Товариство Українських Поступовців в особі Д. Дорошенка, С. Єфремова, Є. Чикаленка й соціал-демократів В. Винниченка та С. Петлюри. Через кілька тижнів після створення Центральної Ради до неї вступила нова сила - Українська партія соціалістів-революціонерів на чолі з М. Ковалевським, П. Христюком та М. Шаповалом. Головою Центральної Ради було обрано М.Грушевського, а його заступником - В. Науменка, заступниками голови - Д. Антоновича та Д. Дорошенка.
Стосовно дати формування Центральної Ради в історичній науковій літературі зустрічаються різні думки. Зокрема, на підставі спогадів членів Української Центральної Ради Б.Мартоса та С.Чикаленка, а також матеріалів періодичних видань того часу можна визначити точну дату її організації - 7 березня 1917 р. [7]. Їх думку поділяє Михайло Грушевський, який також вважав днем створення Центральної Ради 7 березня. Одні з перших сучасних дослідників доби Центральної Ради О.Л. Копиленко, М.Л.Копиленко, а також академік А.Й Рогожин схиляються до того, що 3 березня 1917 р. вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і початком її історії [8]. Але такі науковці як В. Король і О. Мироненко поділяють точку зору, що днем народження Центральної Ради слід вважати 17 березня 1917 р. [9]. Поряд із цим потрібно також зазначити, що перше офіційно зареєстроване засідання відбулося 9 березня 1917 р. [10]. Тому на нашу думку можна стверджувати, що саме цей день є днем створення Центральної Ради.
Українська Центральна Рада була організована стихійно, викликана могутнім національним піднесенням в Україні після Лютневої революції. Дещо пізніше, значною мірою під впливом М. Грушевського, який тільки 14 березня прибув до Києва, з'ясувалася мета цього органу - здійснення вимоги "широкої автономії України у складі Російської федеративної республіки" [11].
Звістку про створення Центральної Ради М.Грушевський зустрів у Москві. З Києва до нього надходило багато телеграм та листів, в яких його наполегливо запрошували повернутись. Після певних вагань, він погодився [12]. М.Грушевський вважав, що надання Україні статусу національно-територіальної автономії зможе зняти гостроту національних суперечностей в Україні і це сприятиме швидкому економічному та політичному її розвитку. Цю вимогу підтримала більшість в Українській Центральній Раді. Разом з тим голова Центральної Ради розумів, що політика Тимчасового уряду відносно України може швидко змінити ситуацію у країні.
Перші звістки про заснування в Києві Центральної Ради дали сильний початок до організації провінційних осередків, які заявляли Центральній Раді, що визнають її своїм провідним і вищим органом, тимчасовим українським національним урядом, і просять прийняти до себе їх представників та надати вказівки щодо місцевої роботи. Національно свідомі елементи, зокрема серед інтелігенції (бо серед селян і робітників їх було менше), прагнули звільнитися з-під влади Росії, створити свою державність або хоча б домогтися національної автономії [13]. Для того, щоб виявити розміри масової свідомості, Центральна Рада призначила в Києві 19 березня 1917 р. національну маніфестацію. На вічі під час цієї маніфестації було прийнято, що Україна повинна бути автономною вже зараз і потім податись на затвердження Російському зібранню, і що Тимчасовий російський уряд має негайно видати декларацію з призначенням потреби широкої автономії України, - аби міцно зав'язати інтереси українського народу з інтересами нового ладу [14].
Як зазн