РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ ЗАСОБИ ВИРІШЕННЯ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ СПОРІВ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
2.1. Вирішення службово-трудових спорів в порядку підлеглості.
Розгляд службово-трудових спорів в порядку підлеглості є одним з специфічних в трудовому праві.
У монографіях і дисертаціях з трудового права присвячених розгляду трудових спорів, за невеликим виключенням [128] приділялась незначна увага розгляду трудових спорів у цьому порядку.
Питання ж особливостей розгляду службово-трудових спорів працівників ОВС в порядку підлеглості не були предметом самостійного вивчення.
У зв'язку з цим дисертантом поставлені наступні завдання:
- через узагальнення поглядів науковців на вирішення трудових спорів в порядку підлеглості з'ясувати їх сутність;
- проаналізувати чинне законодавство про розгляд службово-трудових спорів працівників ОВС вищестоящими в порядку підлеглості, практику його застосування;
- показати специфіку розгляду службово-трудових спорів працівників ОВС в порядку підлеглості;
- намітити шляхи вдосконалення нормативної бази з цього питання.
Вивчення особливостей розгляду службово-трудових спорів в порядку підлеглості дасть змогу уникати помилок при вирішенні спорів в цьому порядку та сприятиме ефективності розглядуваного способу захисту службово-трудових прав і вдосконаленню законодавства стосовно поставленої задачі.
Вирішення службово-трудових спорів в порядку підлеглості відповідно до норм законодавства забезпечить дійсне і дієве дотримання та відновлення прав працівників ОВС, гарантуватиме притягнення до відповідальності осіб, з вини яких сталося порушення цих прав.
У вчених - юристів нема однакової думки щодо розгляду трудових спорів в порядку підлеглості. Характерною є полярність поглядів з цього питання.
У попередньому розділі наводилась думка Морейна Й.Б., який вказував, що трудовий спір має декілька, ознак котрі відрізняють його як такий. Такими ознаками є: 1. стійкий характер розбіжностей, 2. їх вирішення у змагальному порядку, 3. спеціальним юрисдикційним органом. Відсутність будь-якої з цих ознак, на думку автора, виключає наявність трудового спору в його правовому смислі. З вище перерахованих ознак лише один присутній в розгляді трудового спору в порядку підлеглості - стійкий характер розбіжностей. Це дало підстави Морейну Й.Б. ототожнювати розгляд трудових спорів в порядку підлеглості і звичайну скаргу, і між ними, на його думку, неможливо ставити знак рівності [82, с. 6, 7].
Мариненко М.Е. не погоджується з таким підходом і наводить свою аргументацію. Автор вказує, що дійсно розгляд трудових спорів в порядку підлеглості досить специфічний і має ряд особливостей. Але не зважаючи на це, при вирішенні трудових спорів вищестоящими в порядку підлеглості органами чітко визначене наступне:
1. орган, котрий зобов'язаний розглянути трудовий спір;
2. строк, протягом якого цей спір повинен бути розглянутий;
3. обов'язок керівника негайно повідомити зацікавленого працівника про результати розгляду його заяви;
4. у випадку визнання звільнення чи переводу незаконним керівник вищестоящого органу зобов'язаний видати наказ про:
а) поновлення працівника на попередній посаді;
б) про оплату вимушеного прогулу працівника або різниці за час використання його на нижчеоплачуваній посаді.
Головне полягає в тому, що орган, котрий розглядає трудовий спір в порядку підлеглості, має право сам видати наказ про поновлення на попередній посаді працівника чи про виплату йому компенсації - фактично вирішити спір по суті та примусово виконати рішення.
Виходячи з цього, як вказує далі Мариненко М.Е., можна говорити про такі недоліки розгляду трудових спорів в порядку підлеглості, як низький рівень процесуальних гарантій, заяви розглядаються не колегіальним органом, а одноособово, при розгляді відсутній працівник. Також не знаходять застосування при розгляді спору такі важливі принципи, як гласність, змагальність, участь сторін, можливість для зацікавленого працівника давати пояснення, з'ясовувати фактичні обставини справи, не передбачено оскарження; про необхідність їх нормативного вдосконалення, але не можна не рахуватися з фактом їх існування [48, с.18-19].
Голощапов С.А. [75, с.61, 62] також не погоджується з тією точкою зору, яку висловив Морейн Й.Б. Він вказує, що трудове законодавство передбачає дві основні форми порушення процесу по розгляду спору: заява і скарга.
Заява про розгляд спору подається в орган, по відношенню до якого жодна зі сторін, що бере участь у спорі, не перебуває у підлеглості.
Скарга подається в орган, що розглядає трудові спори між суб'єктами, один з яких підлеглий цьому органу або підконтрольний йому.
При цьому діяльність цього органу по розгляду трудового спору, за Голощаповим С.А., відрізняється від його діяльності, пов'язаної з виконанням функції управління підлеглими органами, по контролю за законністю їх дій. Як орган, що розглядає спір, він вступає в особливі процесуальні відносини зі сторонами, що беруть участь у спорі, однією з яких є підлеглий йому орган, що знаходиться під його управлінням.
Виходячи з цього скарга може носити двоїстий характер, переслідувати двоїсту мету:
1) вимога розглянути трудовий спір, що звернена до органу, котрий уповноважений державою на розгляд даного виду трудових спорів в порядку, спеціально регламентованому в певній мірі особливими нормативними актами.
У МВС, наприклад, відповідно до Дисциплінарного статуту скарги на необґрунтоване притягнення до дисциплінарної відповідальності подані після закінчення трьохмісячного строку з дня, коли притягнутому до відповідальності оголошено про стягнення, розгляду не підлягають.
2) скарга як форма реагування на порушення прав громадян. Порядок розгляду скарг встановлений Законом України "Про звернення громадян" [52], він загальний для розгляду заяв, і пропозицій.
У першому випадку вирішення скарги являє собою акт, обов'язкова сила
- Київ+380960830922