Розділ 2
Модель процесу формування соціокультурної компетенції
учнів старшої школи
2.1. Принципи побудови моделі процесу формування
соціокультурної компетенції старшокласників ……………………………61
2.2. Визначення базового рівня країнознавчих знань
випускників 9 класу ……………………………...……………..…………... 75
2.3. Зміст процесу формування соціокультурної
компетенції старшокласників ………...……………………………………. 96
2.4. Засоби формування соціокультурної компетенції ……….……... 115
2.5. Експериментальна перевірка ефективності
прогнозованої моделі ………………………………………………..……...127
Висновки …………..………………………………………………………. 145
Список використаної літератури ………………………………………. 151
Додатки ……………………………………………………….……………. 179
ВСТУП
Актуальність дослідження.
Кардинальні перетворення, що відбуваються в Україні, сприяють утвердженню
пріоритету загальнолюдських, гуманістичних цінностей, актуалізації гуманітарних
знань. Сьогодні під гуманітарним розуміють не тільки все те, що стосується
людини, її культури, суспільства, в якому вона живе, але й різноманітні способи
практичного вдосконалення реального життя, боротьбу за мир, співробітництво,
культурні обміни між народами, забезпечення прав людини, покращення екологічної
ситуації на планеті тощо [162, 3]. Людина як особистість формується насамперед
внаслідок засвоєння та сприйняття нею тієї суми гуманітарних знань, яку
накопичено людством. Тільки збагачена гуманітарним знанням людина зможе
доцільно використовувати свої соціокультурні та духовні якості.
Вчені-суспільствознавці вбачають шлях до розвитку особистості в поєднанні
проблем гуманітаризації освіти та розвитку соціокультурних і духовних якостей
особистості — суб'єкта навчання, що набуває особливої актуальності на початку
третього тисячоліття — ери інформації та комунікації [8; 162]. Сьогодні, як
відзначається у Матеріалах до II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти [3,
14], у молоді розширюються можливості для засвоєння загальнолюдських цінностей,
відкриваються нові шляхи знайомства з іншими народами і культурами,
реалізуються спільні освітні проекти і програми, зростає мобільність учнів і
студентів, що сприяє розв'язанню завдань реформування національної системи
освіти та її поступовій інтеграції до європейського міжнародного освітнього
простору. За умови трансформації українського суспільства і формування нової
парадигми освіти — особистісно орієнтованого навчання основ наук підвищуються
роль іноземної мови як джерела знань про країну та світ і статус навчального
предмета “Іноземна мова”, головною метою якого повинен стати розвиток в учнів
здатності до міжкультурного спілкування, формування комунікативної компетенції
та її важливого складника — соціокультурної компетенції. Адже справжнє знання
мови — це знання її внутрішнього духу (В.Гумбольдт), її логіки та культури.
Мова має забезпечувати діалог культур. Для досягнення ефективності у
міжкультурному спілкуванні недостатньо лише засвоїти мовну систему і набути
мовленнєвих умінь і навичок. Необхідно навчитися користуватися мовою відповідно
до умов соціокультурного середовища носіїв цієї мови. Домінантою навчального
предмета “Іноземна мова” повинно бути формування пізнавальної та комунікативної
культури особистості. А відтак, одним із пріоритетних завдань навчання
іноземних мов визнається формування в учнів соціокультурної компетенції, що
передбачає наявність знань про національно-культурні особливості країни, мова
якої вивчається, про норми мовленнєвої та немовленнєвої поведінки її носіїв і
вміння будувати свою поведінку відповідно до цих особливостей і норм. Тим самим
сучасна концепція мовної освіти робить важливий акцент на необхідності не
обмежувати вивчення іноземної мови її вербальним кодом, а формувати у
свідомості учня “картину світу”, притаманну носієві цієї мови як представникові
певної культури й певного соціуму.
Питання про країнознавчий, лінгвокраїнознавчий та соціокультурний аспекти
навчання іноземних мов, про зміст комунікативної компетенції знайшло теоретичне
і методичне обґрунтування у працях багатьох учених (М.А.Аріян, Є.М.Верещагін,
Н.І.Гез, Л.П.Голованчук, І.О.Зимня, Н.Б.Ішханян, В.Г.Костомаров, О.О.Леонтьєв,
Ю.І.Пассов, В.Г.Редько, В.В.Сафонова, Л.М.Смєлякова, Г.Д.Томахін, В.М.Топалова,
P.Adler, D.Brown, E.Hall, R.Lado та ін.). Лінгвісти і педагоги висловлювали
власне бачення проблеми і пропонували різні шляхи її розв'язання.
В останні роки посилилась увага науковців до феномену соціокультурної
компетенції як одного з показників готовності особистості до міжкультурної
комунікації [Див.: 220]. Широко дискутується проблема формування
соціокультурної компетенції у процесі навчання іноземних мов. Однак у більшості
наукових праць вона розглядається у контексті навчання в початковій та основній
школі (Н.І.Гез, О.О.Коломінова, З.В.Корнаєва, О.П.Первак, Ю.І.Пассов), а також
у вищих навчальних закладах, частіше немовних (Н.Ф.Бориско, Н.Б.Ішханян,
С.В.Козак, Т.В.Опанасенко, В.М.Топалова, Т.А.Третьякова). Старшій школі в цьому
аспекті присвячено лише окремі роботи, здебільшого деякі статті (М.А.Аріян,
Н.А.Саланович, В.Л.Скалкін тощо).
У Проекті Державного стандарту з іноземних мов чітко окреслено зміст освітньої
галузі “Іноземна мова” на базовому рівні, тобто стосовно початкової та основної
шкіл, відповідно визначено й суть соціокультурної компетенції як важливої
змістової лінії у навчальному предметі “Іноземна мова”. Натомість у чинних
типових програмах і підручниках для старшої школи такої спрямованості на
оволодіння учнями іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування чітко
не визначається. Проте саме у старших класах, на наш погляд, існують найбільш
сприятливі дидактичн
- Київ+380960830922