РОЗДІЛ 2
РЕАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ
В ДИСКУРСИВНИХ СТРУКТУРАХ
2.1. Принципи класифікації учасників ситуації у казковому дискурсі за участю тварин
У казковому дискурсі всі учасники ситуації перебувають між собою у певних взаєминах, які формують та визначають систему зв'язків між ними у тексті. Класифікація необхідних учасників дискурсивної ситуації за участю тварин виходить із природних особливостей її учасників, із тих умов, які забезпечують певне співіснування дійових осіб і довкілля, в якому вони перебувають.
За основу класифікації було взято:
1) генетичні та онтологічні характеристики учасників ситуації;
2) характери та передбачувані психотипи учасників ситуації, їх функції;
3) середовище існування та особливості поведінки учасників у ньому.
Класифікації враховує певні біологічні і фізичні ознаки тварин-учасників дискурсу та приписувані їм психологічні особливості.
В основу онтологічної ознаки покладено реальне існування суб'єктів- учасників казкового дискурсу у природному середовищі. Специфіка казок такого типу полягає у відсутності міфологізованих об'єктів. Виділяється декілька груп учасників за їх загальними ознаками: 1) звірі: вовк, лев, ведмідь, лисиця, заєць, дика свиня, кріт; 2) плазуни: змія, гадюка; 3) птахи: чапля, журавель, ластівка, горобець, сорока, ворона, голуб, орел; 4) домашні тварини: віл, баран, цап, кіт, собака, кролик, телятко, кінь, свиня, осел; 5) домашні птахи: півень, качка, гусак; 6) земноводні: жаба.
Генетична характеристика передбачає групування учасників казкового дискурсу за спільною видовою чи то родовою ознакою: кролик - заєць, собака - вовк, ластівка - горобець, журавель - чапля тощо.
Характери та передбачувані психотипи учасників враховують їх фізичні, психологічні та інтелектуальні особливості, які семантично інтерпретуються як: а) сильний - слабкий: лис - зайчик, орел - кролик тощо; б) хитрий - безхитрісний: лисичка - курочка, лисичка - ведмідь тощо; в) розсудливий - нерозсудливий: віл - цап, баран - цап; кіт, кріт - курочка тощо.
Середовище існування - сфера функціонування суб'єкта: ліс, поле (відкрита місцевість), водойма, подвір`я, обійстя.
На основі зіставлення характерів можна подати схему класифікації учасників казкового дискурсу:
1-а група формується на основі класифікаційної ознаки - характери та передбачувані психотипи, відтворює ситуативні стосунки й у структурі казкового дискурсу представлена антагоністичними парами: лисичка - котик, кіт - вовк, віл - вовк, вовк - лисичка тощо;
2-а група формується на основі генетичної та онтологічної класифікаційної ознаки, відтворює родові стосунки і представлена генетичними парами: ластівка - горобець, журавель - чапля, собака - кінь тощо;
3-а група формується середовищем існування, учасники реалізують релятивно-зумовлені стосунки, вона поділяється на дві підгрупи: а) спільне середовище: волик, баранчик, півничок тощо; б) відмінне середовище: собака - вовк тощо.
Остання група органічно поєднує в собі як допоміжні ситуативну ознаку та ознаку психотипу учасника ситуації, які відтворюють корелятивні відносини. Спостерігається залежність характерів учасників ситуації від середовища та накладання особливостей реального середовища на проінтерпретоване. Казкові герої за певних обставин можуть змінювати свій образ, пристосовуючи його до конкретного ситуативного середовища. Наприклад, розсудливий вовк, ототожнюючи себе із собакою (казка "Сірко"), за певних обставин (наївся на весіллі) змінює психотип обережності та розсудливості на нерозсудливість. Завдяки такій зміні відбувається перерозподіл функцій і казка отримує смислове завершення.
Сірко, що саме лучче на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував так, що вовк не витерпить та каже: "Буду співать!" Сірко каже: "Не співай, бо тут тобі буде лихо!" А вовк як завиє під столом... Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже: "Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він сам із ним розправиться добре". Ото Сірко вивів вовка на поле та й каже: "Ти мені добро ізробив, а я тобі!" Та й розпрощались [19, 79].
Учасники ситуації модифікуються і утворюють семантичні варіанти. Перша група представляє два типи антагоністичних пар. Пара "особа - особа" є інваріантною у казковому дискурсі, її модифікованим варіантом виступають пари "колектив -особа", "особа - колектив", "колектив - колектив".
Класифікаційна ознака здатна описувати не лише характер і психотип особи, але й колективу в цілому. Під колективом у казковому дискурсі розуміємо об'єднання осіб у кількості двох і більше учасників, створене з метою реалізації певної дискурсивної ситуації.
Структурна номінація колективу визначається:
1) конкретними видовими назвами суб'єктів ситуації: цап і баран; кіт, кріт і курочка ; волик, баранчик, півничок і качечка тощо;
2) родовими назвами: звірі (стосується лісових, диких), птахи тощо;
3) сукупностями відповідно до їхньої мети (цілі): збори, військо тощо;
4) граматичним оформленням іменника у множині: вовки, гуси, свині тощо.
Модифікований варіант "колектив - особа", "особа - колектив", "колектив - колектив" у казковому дискурсі представлений такими антагоністичними парами: кіт, цап, баран - вовки ; кіт, кріт, курочка - лисичка; волик, баранчик, півничок, качечка - вовки; звірі - лев; військо диких звірів (військо вовка) - військо свійських тварин (військо собаки).
У семантичній структурі S1 - S2 учасники ситуації (S1 і S2) описувалися у номінативно-поняттєвих термінах: віл, баран, військо, звірі тощо. Уточнена схема набуває вигляду Sn1 - Sn2, де Sn - суб'єкт номінативний. Для дискурсивних казкових структур у межах речення характерна заміна власне імені на будь-яку його словесну форму, що граматично виражена:
1) особовими займенниками: він, вона, воно, вони, ми;
2) неозначено-особовими займенниками: хто, що;
3) субстантивованими частинами мови: стара, лінива, перша, друга тощо;
4) пр
- Київ+380960830922