РОЗДІЛ 2
Трансформація понять “культура” та “цивілізація” та їх значення в сучасному
науковому дискурсі
2.1. Історична трансформація понять “культура” та “цивілізація”
В останні роки у вітчизняному науковому дискурсі спостерігається підвищений
інтерес та активне звертання до цивілізаційної проблематики. Це пов’язано не
тільки з входженням новітньої держави України до цивілізаційної спільноти, а і
з формуванням окремої галузі культурно-історичного знання – цивілізаціології,
поряд з більш сталою і розвиненою культурологією. Слід зазначити, що сучасний
науковий дискурс у цій сфері має певну специфіку, зумовлену термінологічною
невизначеністю поняття “цивілізація”, яке є ключовим в наукових текстах, а
відповідно і в концепціях, з якими воно пов’язане. Фахівці нараховують
кількасот визначень поняття “культура” в різних наукових галузях. Ця
термінологічна невизначеність зумовлюється природним для гуманітарних наук
плюралістичним розумінням змісту багатьох фундаментальних понять (культура,
творчість, духовність та ін.), але є, також, і наслідком істотних змін в
суспільній думці. Велика різноманітність значень в яких вживаються поняття
“цивілізація” та “культура”, потребує конкретизації їх змісту та визначення
співвідношення одного з одним і зі змістами в яких вони вживаються в
гуманітарних та соціальних науках, принаймні в основних із існуючих шкіл та
напрямків. Відмінність семантичних принципів цих сфер не усуває такої
необхідності, тому що поняття переходять з однієї сферу в іншу, а також в
публіцистику, яка формує в суспільній думці відповідні ідеологічні настанови.
Виходячи з цього, нашими завданнями є простежити трансформацію понять
“цивілізація” та “культура” в історичному контексті та прояснити їх значення в
сучасному науковому дискурсі.
Термін “культура”, як відомо, має походження від латинського слова “culture”,
що в перекладі означає оброблення (в першу чергу землі, її культивування), а
також виховання, навчання, розвиток самої людини – зміст давньогрецького
поняття “пайдея”. Демократична і гуманістична спрямованість грецької “пайдеі”
дозволила їй стати духовною цінністю в повному змісті цього слова, забезпечивши
європейській культурі можливість зайняти ведуче місце у світі на довгий час.
Грецька культура відкрила людину-громадянина, проголосивши значущість її розуму
та волі. Але середньовічча виносить культурний ідеал за межи реального буття і
робить його тим самим невразливим для повсякденності. Тому в цей час дуже важко
знайти теоретичні розробки, спеціально присвячені проблемам культури.
Проблеми культури з новою силою постають лише з другії половини ХVІІІ ст.,
даючи надзвичайний розкид думок і підходів. Тодіж узвичаюється саме слово
“культура” в європейській соціальній думці і до кінця століття ототожнюється з
формами духовного і політичного розвитку людини і суспільства, і тим, як вони
виявляються в розвитку науки, релігії, мистецтва, моралі та формах державного
правління.
Латинське слово “civilis” повертає нас до Стародавнього Риму. Там воно
використовувалося як визначення якостей “громадянина”, тобто “мешканця міста”.
В наш час зустрічаємо це значення в слові “цивільний”. Зміст поняття поступово
розширюється і розуміння humana civilitas як пан-людської спільноти
зустрічається вже у Данте. Але первинне значення обох слів (цивілізація і
культура) в подальшому суттєво трансформується.
Поняття “цивілізація” та “культура” поступово входили в інтелектуальний обіг
західного суспільства на етапі послаблення релігійного світосприйняття, коли
світ почав розумітися як наслідок діяльності людини, відокремленої від природи.
Задачу змістовного самовираження бере на себе світська гуманітарна наука. І
звісно, значення ціх понять мали свій аксеологічний відтінок та не
відокремлювалися від ціннісного змісту, довгий час пов’язаного з Західною
Європою як з головним їх місцезнаходженням.
Вперше іменник “сіvilization” з’являється в трактаті французького філософа
Мірабо (1757 р.) “Але в цьому іменнику зберігалася частина змісту від дієслова
“civiliser” – “пом’якшувати нрави та освічувати”, і тому слово “цивілізація”
повинно було відбити наслідок цього процесу та характеризувати саме
суспільство, яке засвоїло ці норми поведінки та уявлення” [230, 10]. Цей
іменник вживають П.А.Гольбах, Ж.А.Кондорсе та інші мислителі. “З наближенням
революції слово “цивілізація” святкує перемогу” [247, 245], у 1789 р.
з’являється у “Словнику Академії” та на деякий час витісняє з ужитку поняття
“культура”. Аналогічний процес відбувається і в Англії. Термін “цивілізація”
використовується спочатку у судовій лексиці, а потім у працях Буланже, Бодо,
Ленге та ін.
Зміст цього терміну повинний був протиставити “цивілізації” – “темні віки”
середньовіччя , “цивілізованість” – “непросвітленим народам”. В такому
контексті цей термін насичується аксіологічними характеристиками терміну
“культура”, яке, на той час, містить в собі протиставлення “дикості” та
“розумності”, та характеризує “розумність” суспільних і політичних порядків, і
вимірюється сукупністю досягнень у науці та мистецтві. З того часу в одному зі
своїх значень терміни “цивілізація” та “культура” зберігають своє ціннісне та
освічувальне значення, та вживаються у значенні характеристики найвищої стадії
соціокультурного розвитку: “дикість – варварство – цивілізація”.
Дещо іншого значення ці терміни набувають у добу Нового часу, завдяки
філософським побудовам таких видатних мислителів як Дж.Віко, Ф.Бекон, Р.Декарт,
Т.Гоббс, Б.Спіноза, Г.Лейбніц та ін.
Дж.Віко розриває з натурфілософсько-астрологічними уявленнями
ре
- Київ+380960830922