РОЗДІЛ 2
ПОГЛЯДИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО НА ДЕРЖАВУ
2.1. Погляди П.Скоропадського на суверенітет України.
Наукова розробка проблеми державного суверенітету безпосередньо пов'язана з дослідженням змісту і основних особливостей державної влади. Обумовлено це тим, що державний суверенітет представляє собою сукупність органічно притаманних державній владі якостей, які виражають її сутність і проявляються у відповідних політико-правових формах у внутрішній і зовнішній діяльності держави.
Погляди П.Скоропадського на державний суверенітет України аналізувати надзвичайно складно. По-перше, тому, що щодо них і навколо них сформувались чимало стійких негативних стереотипів, крайні з яких навіть оголошують гетьмана "зрадником", "запроданцем", "катом української державності". По-друге, тому, що ці погляди доволі еклектичні і досить часто ситуативні. І по-третє, тому, що вони суттєво змінювались, трансформувались у часі. З огляду на це об'єктивно погляди П.Скоропадського на державний суверенітет України можна розглянути тільки в контексті проблеми суверенітету, яка завжди була визначальною у вітчизняній державно-правовій думці. Об'єктивне дослідження української політико-правової думки дозволило виділити дві домінанти в українській теорії суверенітету: "федералістську" і "самостійницьку". Ключовою для розуміння суті федералістської концепції є теза М.Драгоманова про те, що незалежність певної області чи нації може бути досягнуто або її повним відділенням в окрему державу (сепаратизм), або забезпеченням її самоуправління без цього відділення (федералізм). Отже, федералістська концепція ніколи не протиставляла федералізм незалежності України. На нашу думку, "федералістська концепція" в українській політико-правовій думці представляла реалістичну традицію світової політико-правової думки. Той же М.Драгоманов ніколи принципово не нападав на "український сепаратизм", але як реаліст не бачив історичних умов для "політики державного відриву (сепаратизму) України від Росії". Показова еволюція ідей М.Грушевського у рамках "федералістської" концепції - від автономної України і федерації з Росією до незалежності України і світової федерації. Самостійницька концепція презентує в Україні ту частину світової політико-правової думки, яка ґрунтується на постулаті швейцарського правника Й.К.Блюнчлі "скільки народів, стільки держав". Ця ж концепція вмістила і синтез понять "суверенітет народу" і "суверенітет нації". Зрозуміло, що акцент на тому чи іншому понятті ґрунтується на історичних закономірностях розвитку українського народу та української нації. До найбільших пріоритетів і федералістської і самостійницької концепції належала ідея соборності України. Тому доречним є висновок, що обидві домінанти концепції суверенітету в українській політико-правовій думці об'єднало поняття "суверенітет українського народу" [138, с.6].
Отже, до української революції 20-х років ХХ століття українська політико-правова думка виробила дві основні форми політичного самовизначення української нації. У ній панували два напрями: 1) ідея федералізації імперії і утворення автономної частини у складі такої федерації (Кирило-Мефодіївське товариство, М.Драгоманов, М.Грушевський); 2) ідея самостійної України у формі суверенної української держави (Ю.Бачинський, М.Міхновський, І.Франко). Ідейне протиріччя та полеміка представників цих основних напрямків сформувала нетотожність таких понять, як "незалежність", "самостійність", "суверенітет". Причому термін "незалежність" набув особливого історичного і політико-правового звучання. Зважаючи на історичні традиції і особливий сенс для українців цього слова, Конституція України 1996 року визначає українську державу як незалежну і суверенну [71], хоча багато теоретиків держави і права ототожнюють ці поняття.
Українська політична та правова думка розрізняла також поняття державний суверенітет та суверенітет державної влади, усвідомлювала концептуально різноманітність ідеї суверенітету державної влади, оперувала такими поняттями як інституційний суверенітет (суверенітет органу держави), народний суверенітет, національний суверенітет, територіальний суверенітет.
Оскільки Павло Скоропадський не був науковцем, даремно шукати у його спадщині наукового підходу до проблеми державного суверенітету України. Тільки його висловлювання та його дії дають нам уявлення про його погляди на цю проблему і дозволяють, оперуючи сучасним науковим інструментарієм і ретроспективним методом, знайти їм місце в історії української державно-правової думки.
Інакше кажучи, погляди Павла Скоропадського на державний суверенітет з наукової точки зору аналізувати набагато складніше, ніж погляди М.Грушевського чи інших українських мислителів, чиї уявлення складали цілі концепції. Але робити це необхідно, бо погляди Павла Скоропадського досягли чи не найвищого рівня втілення в державотворчій практиці.
Два висловлювання П.Скоропадського дозволяють зазначити його місце серед прихильників тої чи іншої концепції і закласти фундамент аналізу його поглядів на державний суверенітет України. Сам гетьман про себе каже так: "Зрозуміло, що я пішов тим шляхом, до якого ближче було моє серце. Цей шлях вів до України. Ішов я без честолюбних замислів, від етапу до етапу, поступово, все більше й більше приймаючи той український світогляд, який і привів мене до ідеї української державності. Мене завжди цікавило минуле України, але я не приймав участі в новітнім українськім русі" [77, с.129]. Як гетьман розумів свій український патріотизм з'ясовують його слова, надруковані 1922 року: "В національному питанні я вважав потрібним найсильніше підтримувати українські національні змагання, але не культивувати в українців особливої ненависті до Росії і не накидати силоміць українську культуру, знаючи, що для розвою всякої культури далеко більше корисний її повільний, органічний зріст, ніж поверхове і примусове прищеплювання. Засвоєння українцями шовіністично-націоналістичних тенденцій я вважав з держав