РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ, РОЛЬ ТА ФУНКЦІЇ КОНКУРЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
2.1. Генезис конкуренції як соціального явища
Осмислення історичного процесу потребує з'ясування логіки функціонування соціальних процесів, принципів управління та самоорганізації соціуму. У зв'язку з цим актуальним є дослідження проблеми конкуренції як принципу соціального розвитку в аспекті філософської рефлексії сьогодення взагалі і суспільного виробництва зокрема. Виявляючи місце й роль конкуренції в розвитку соціуму вважаємо слушним аналіз генезису конкуренції як соціального явища, підстав щодо її класифікації, з'ясування сутності й природи конкуренції та її впливу на світоглядні орієнтації особистості.
Однією з вимог до наукового дослідження будь-якого феномена, як було зауважено, є вивчення його генезису. Аналіз розвитку конкуренції потребує визначення сутності конкуренції.
Сутність відбиває загальні й необхідні боки явища, закон його існування та розвитку. Спочатку визначимо конкуренцію як принцип організації суспільного життя, який полягає в боротьбі, суперництві соціальних об'єктів за обмежені суспільні блага. Щоб прослідкувати генезис конкуренції, необхідно з'ясувати періодизацію розвитку суспільства.
З метою вивчення генезису конкуренції ми виокремлюємо такі значущі для відповідної специфіки конкуренції етапи розвитку суспільства.
З точки зору визначення етапів розвитку конкуренції для нас найсуттєвішим і важливим є поділ історії розвитку суспільства за "технологічним принципом", "квантуючи" її на три великі епохи: доіндустріальну (період до ХV-ХVІ століття), індустріальну (ХVІІ-ХVІІІ століття до останньої чверті ХХ століття), постіндустріальну, або інформаційну.
Розглянемо детальніше якісну характеристику конкуренції на кожному з цих етапів.
На першому етапі розвитку конкуренції - в доіндустріальні часи - в об'єднаних групах людей, позбавлених усвідомлення свого взаємозв'язку, відбувалося лише повторюване відтворення життя, ще ближчого до природного.
У первісному суспільстві людина живе в общині, що було пов'язано з низьким рівнем розвитку знарядь праці, недостатніми знаннями про навколишній природний світ і невиокремлення себе з оточуючого природного світу. Проживаючи на певній території, члени общини намагалися закріпити її за собою. Це часто виражалося в суперництві за відповідне місце з іншими членами общини й могло виявлятися у протистоянні общини за територію аж до воєнних дій. У процесі розподілу отриманого продукту потреби членів общини переходили в суперництво за частку цього продукту.
У результаті розвитку суспільного розподілу праці, вдосконалення знарядь праці, накопичення знань людиною, а, отже, із збільшенням виробленого продукту, створювалися передумови для виживання людини поза межами общини. Відбувається закономірний процес виокремлення деяких сімей, що призводить до розпаду общинного устрою. Потреби й інтереси окремої сім'ї, яка виділилася з общини, проявляються в закріпленні певних земельних територій і розширенні земельних володінь, що спричиняє суперечності і зіткнення з іншими сім'ями. У ході конкурентної боротьби перемагає найсильніший, переможені виганяються з насиджених земель, люди, захоплені у війнах, стають рабами.
Через послаблення природного чинника конкуренція між рабовласниками переміщується у володіння найбільшою кількістю рабів для одержання більшої частки суспільного продукту у сфері суспільного виробництва. Війни, що відбуваються у цей період, зводяться, у першу чергу, до захоплення рабів, здобичі та територій. Приватна власність на рабів і землю оформляється в державному законодавстві, насамперед давньогрецькому й давньоримському. Отже, конкуренція велася у двох сферах суспільства - нижчій і вищій, між рабовласниками та між рабами. Між рабовласниками - за володіння найбільшою кількістю рабів шляхом їх купівлі та/або насильницького захоплення, і між самими рабами, які перебували в жорстких умовах.
Суспільно-економічні відносини у феодальному суспільстві формуються в процесі боротьби за основний об'єкт багатства - землю. Селяни ведуть боротьбу за одержання найбільшого врожаю, оскільки його частка дістається їм, а, значить, вони ведуть боротьбу за покращення власних життєвих умов. За панування натурального господарства феодали боряться за володіння найбільшими територіями. Зовнішньо-економічні форми примусу замінюються економічними.
Феодальна економіка спочатку була затиснута общинними, феодальними, цеховими та державними обмежувальними порядками. Економічне начало обслуговувало людське господарювання, але його не визначало. Поява нової людини - з іншим ідейним змістом, іншою свідомістю, психологією та культурою - супроводжувалася переворотом у всіх галузях життя, у тому числі господарського.
У другому етапі підгрунтям для розвитку конкуренції є подальший суспільний розподіл праці, промисловий прогрес і розвиток інститутів приватної власності, створення системи товарного виробництва.
Більш виразніше конкуренція стала проявлятися в торгівлі, особливо у зовнішній, а з розвитком промисловості - і в промисловості.
Реформація, Період Просвітництва та промислова революція - три багато в чому різні напрямки суспільного розвитку - створюють науково-технічний і морально-етичний базис для ринкової економіки та конкуренції. Реформація стверджувала нові церковні порядки, у володіння мирян переходили величезні земельні угіддя, інше майно. Укріплювалася позиція світської влади, дворянства, бюрґерства. Реформація зламала монополію католицизму в духовній галузі суспільства як основу феодальної системи.
У ході Реформації відколовся протестантизм, якому характерна відсутність протиставлення духовенства мирянам, прагнення примирити релігію з наукою, дати раціональне тлумачення Біблії. Добре відомий принцип першого реформатора Мартіна Лютера: будь-яка праця угодна Богу, а мирилом божого благословення є успіх у земному житті. Цей принцип відкриває дорогу ринковій конкуренції.