РОЗДІЛ 2
ВИБІР НАПРЯМІВ ВИКОНАННЯ РОБОТИ
2.1. Матеріал і методи досліджень
2.1.1. Загальні, цитологічні та клінічні дослідження
З а г а л ь н і д а н і.
Матеріалом для досліджень слугував молодняк великої рогатої худоби чорно-рябої породи з 3-х господарств Київської області. Утримання тварин -стійлове, з випасом у теплу пору року.
У господарствах, де ми проводили дослідження, за характером симптомів виявлено дві дещо різні форми перебігу рикетсіозного кон'юнкти-вокератиту - тип А та тип В.
У першому випадку при клінічному огляді 246 голів молодняку великої рогатої худоби у віці від 3-х до 18 місяців виявлено 159 голів тварин, хворих на рикетсіозний кератокон'юнктивіт, що склало 72-75%.
Згідно анамнестичних даних та наших дворічних спостережень, захворювання з аналогічною клінічною картиною рикетсіозного кератокон'юнктивіту реєструється у господарстві переважно у весняно-літні місяці, тоді воно набуває масового характеру. В іншу пору року спостерігаються спорадичні випадки ураження очей.
У іншому випадку встановлено, що рикетсіозний кон'юнктивокератит уражував телят, починаючи з 2-місячного віку. Хвороба у вигляді ензоотії уражує 30-85 % поголів'я молодняку. Захворювання спостерігається протягом року, але найбільшого поширення набуває у пасовищний період.
В обох дещо відмінних випадках перебігу хвороби клінічні дослідження проводили згідно існуючих загальноприйнятих правил. Далі проводили детальний клінічний огляд органа зору. Звертали увагу на наявність витоку з очної щілини, ступінь її розкриття.
Після примусового розкриття повік проводили огляд рогової оболонки на предмет виявлення її змін.
Шляхом легкого вивертання повік встановлювали наявність змін з боку сполучної оболонки ока. При цьому також детально оглядали рогівку, лімб тощо, що давало змогу виявити ін'єкцію судин та інші малопомітні відхилення.
Для отримання зскрібань та відбитків з кон'юнктивального мішка використовували чисті, обезжирені спирт-ефіром (у рівних пропорціях) предметні скельця, які зберігали у цій суміші в банці з притертою скляною кришкою.
Перед використанням скельця виймали зі спирт-ефіру і витирали чистою марлею та клали у закриті чашки Петрі.
В и г о т о в л е н н я п р е п а р а т і в.
Взяття матеріалу проводили двома способами.
У першому, скельця притискували до поверхні сполучної оболонки ока або рогівки, намагаючись, по можливості, не деформувати клітини, роблячи при цьому тонкий відбиток.
Згідно другого, ложкою Фолькмана з поверхні кон'юнктиви та рогівки робили поверхневе зскрібання, переносили його на предметне скло і розмазували по ньому тонким шаром, за допомогою краю шліфованого скельця, як це робиться при приготуванні мазку крові.
Всього нами зроблено 57 вибіркових зскрібань та відбитків від 57 хворих тварин.
Отримані препарати висушували на повітрі на протязі 3-5 хвилин. На склі спеціальним олівцем записували дату виготовлення препарата та номер тварини. Одночасно ці номери заносили до спеціального журналу лабораторних досліджень кафедри.
Виготовлені та висушені таким чином препарати фіксували у парах формаліну (на дно чашки Петрі клали смужки фільтрувального паперу, змоченого 40 %-ним розчином формальдегіду) на 12-24 години при кімнатній температурі.
Крім того, застосовували також фіксацію отриманих препаратів у метиловому спирті після їх висушування на повітрі, як це робиться з мазками крові. В обох випадках якість фіксування була доброю.
Ф а р б у в а н н я п р е п а р а т і в.
Морфологічно рикетсії відносяться до групи грамнегативних мікроорганізмів. Вони не утворюють спор, на відміну від бактерій погано фарбуються звичайними основними аніліновими барвниками, і тому для їх фарбування використовують метод Романовського-Гімза (рис. 1, 2).
При цьому кокоподібні форми рикетсій набувають рожево-червоного кольору, а паличкоподібні забарвлюються у синьо-блакитний колір.
Крім того, для фарбування рикетсій використовуються методи Гіменеса та Маккіавелло, які, в основному, використовуються зарубіжними дослідниками.
У нашій країні частіше застосовують метод Маккіавелло в модифікації П. Ф. Здродовського, який у зв'язку з наявністю у складі рикетсій великої кількості ліпоїдів, рекомендує фарбувати їх не фуксином Маккіавелло, а звичайним розведеним карболовим фуксином (основний фуксин - 1 г, фенол - 5 г, спирт - 10 мл, дистильована вода - 100 мл).
За таким методом рикетсії фарбуються в яскраво рожевий або рубіново-червоний колір, цитоплазма клітин - у блакитний, а ядра - в синій. І тоді вони добре помітні у світловому мікроскопі при збільшенні приблизно у 1000 разів.
Фарбування препаратів проводили в основному загальноприйнятим методом за Романовським-Гімза. Для цього стандартний розчин фарби (склад барвника: азур ІІ - 0,8 г, еозин ВА - 3 г, гліцерин ХЧ - 250 мл, метиловий спирт ХЧ нейтральної реакції - 250 мл) розводили перед застосуванням у нейтральній дистильованій воді: на 1 мл води брали 1-2 краплі стандартного розчину фарби. На один мазок потрібно % мл води та 5-10 крапель барвнику.
Попередньо фіксований препарат клали на сірники в чашку Петрі мазком донизу і підливали під нього фарбу.
В залежності від температури навколишнього оточення вибирали експозицію часу фарбування - в середньому від 15 хвилин до 30 хвилин.
Після закінчення фарбування препарат обмивали легенькою цівкою дистильованої води нейтральної реакції та висушували на повітрі.
Правильно зафарбовані мазки мають рожево-фіолетовий колір.
Вивчення та фотографування мазків проводили під мікроскопом МБИ-3 та МБИ-15. Препарати вивчали та фотографували під збільшенням у 600 та 980 разів, вибираючи ділянки мазків з найбільш вдало розташованими клітинами із вмістом у них рикетсій так, щоб шари клітин не вкривали один одного (моношар!).
Фотографування проводили за допомогою фотоапарата "Зеніт" на чорно-білу плівку чутливістю 64 ОД ГОСТ.
К л і н і ч н і д о с л і д