РОЗДІЛ 2
Соціальне управління в умовах трансформації українського суспільства
Сучасний етап перехідного періоду розвитку українського суспільства характеризується неординарною ситуацією, яка постає низкою проблем, що охоплює всі сфери соціального життя. Виходячи з того, що в дослідженні суспільства виділяють три глобальні сфери життєдіяльності, відповідно виділимо й головні види соціального управління: соціально-політичне, соціально-економічне та соціально-духовне управління. Зауважимо, що кожен вид управління має своє конкретне призначення та зміст, виступає певним видом діяльності, характеризується специфічними зв'язками та відносинами між людьми стосовно їх місця, ролі в суспільстві як суб'єктів життєдіяльності.
При цьому ми враховуємо, що "єдиної технології трансформаційних змін немає і оптимальну політику перетворень кожній країні доводиться виробляти самостійно,...темп і характер змін політичної та економічної систем, соціальної структури... залежать від структурно-економічних, етнокультурних, політичних та інших конкретно-історичних рис кожної окремо взятої країни [55, с.12-13]".
Сказане вище повністю стосується України, яка сьогодні знаходиться у вимірі трансформаційних процесів.
2.1. Специфіка сучасного реформування соціально-політичного управління
Загальновідомо, що для забезпечення належної соціальної організації, поведінки індивідів (членів суспільства) необхідне здійснення певної соціально-політичної діяльності, яка у будь-якому суспільстві спрямована на організаційні чинники суспільно-політичного життя та процеси політичного розвитку. До організаційних чинників належить: утворення державних інститутів (парламенту, уряду, органів місцевого самоврядування і т. ін.) шляхом демократичного волевиявлення громадян; формування політичних партій, суспільних організацій, рухів; створення політико-правових норм регулювання процесів підготовки і прийняття законів, безпосереднього волевиявлення громадян на референдумах, опитуваннях громадської думки, зборах тощо; організація системи управління основними сферами державного і суспільного будівництва, визначення структури управління, повноважень різних державних інституцій, механізмів їх взаємодії і т. ін. До процесів політичного розвитку, на які спрямована соціально-політична діяльність, відносять: залучення громадян до державного і суспільного управління; зміцнення інститутів влади та суспільно-політичних структур; забезпечення законності і правопорядку, демократичних норм і процедур, які регулюють життя суспільства; формування політичної свідомості громадян; сприяння підвищенню довіри державним і політичним інститутам; гарантування інтересів меншин (національних, конфесійних тощо), розвиток національних відносин на основі толерантності, взаємної поваги; вироблення і впровадження у політику практику міжнародної та регіональної політики; зміцнення соціальних основ розвитку суспільства [16, с.17]. Наслідками такої діяльності є зміни, що відбуваються у відносинах між суспільними групами; у відносинах між керівниками та підлеглими, які впливають на обсяги, силу, авторитет влади, способи її здійснення; у відносинах у межах влади; у політичних відносинах індивідів і суспільних груп, які проявляються у ставленні до ідейно-політичних опонентів, що інколи призводить до змін суспільно-політичних структур, державних інституцій, правових, соціальних і психічних норм-регуляторів суспільного життя.
За таких умов соціально-політичне управління - це специфічний вид людської діяльності, що має регулювати, збалансовувати, узгоджувати інтереси та відносини між суб'єктами політики, сприяти досягненню в суспільстві громадянського миру і взаємопорозуміння, що повинна бути спрямована на реалізацію загальносуспільних завдань (досягнення стабільності суспільно-політичної системи, її розвитку тощо), на виконання цілей і завдань політичних суб'єктів.
Таким чином соціально-політичне управління виступає як функціональна властивість, іманентна якість суспільства, що реалізується через соціально-політичну діяльність, регулювання якої покладено на політичну систему. Вона виступає комплексним суб'єктом соціального управління, що охоплює своїм впливом основні сторони соціального життя та являє собою сукупність взаємодіючих між собою соціальних інститутів, покликаних здійснювати управлінську діяльність.
Політична система суспільства характеризується чотирма підсистемами - функціональною, суб'єктно-інституціональною, нормативно-регулюючою та комунікативною [189, с.156], кожна із яких поділяється на субпідсистеми та елементи.
Функціональна підсистема виражає природу, цілі та зміст існування політичної системи, яким підпорядковані усі її члени. За таких умов політична система виконує такі функції, як реалізація народовладдя та соціальних інтересів, розподіл ресурсів, регулювання та впорядкування соціально-політичної діяльності.
Під суб'єктно-інституціональною підсистемою розуміють суб'єкти (соціальні спільності) політичної системи, що безпосередньо чи опосередковано беруть участь в соціально-політичному житті, а також систему організацій і інститутів, які здійснюють політичну діяльність. Схематично суб'єктно-інституціональну підсистему можна поділити на чотири рівні: першим рівнем виступає держава (головний суб'єкт політичної системи), якій належить домінуюча роль в управлінні суспільством та процесами, що відбуваються в ньому; до другого рівня належать громадські організації, що беруть участь в керівництві державними справами, у вирішенні політичних, господарських та соціально-культурних питань (політичні партії, інші громадські організації, що мають певний коефіцієнт впливу (участі) на соціально-політичну сферу). Ця участь здійснюється у відповідності з їх установчими задачами, чітко визначаючи ступінь залучення в соціально-політичне управління; третій рівень представлений субпідсистемами (видами органів); і четвертий - окремими органами та організаціями.
За допомогою нормативно-регулюючої підсистеми політи