Ви є тут

Лінгвопрагматичні засоби вираження ухильності в сучасному італійському політичному дискурсі.

Автор: 
ПОНОМАРЕНКО ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U003835
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ УХИЛЬНОСТІ
В ІТАЛІЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ
2.1. Слова та їх сполучення у ролі засобів вираження ухильності

В основу дослідження слів та їх сполучень, уживаних італійськими політиками при ухильному мовленні, покладено аналіз мовних одиниць за їх належністю до відповідних частин мови. Зокрема, мета цього розділу - встановити:
? вплив окремих слів із неточним значенням на семантику висловлення в цілому;
? можливість зміни потенціалу певної лексеми при її модифікації іншим точним або деконкретизованим елементом;
? здатність і частоту вживання окремих частин мов у ролі засобів вираження ухильності;
? особливості й закономірності сполучання лексичних одиниць, які італійські політики використовують із наміром висловитися ухильно.
Усі лексичні одиниці, вжиті італійськими політиками в різних комунікативних ситуаціях, але з однаковою метою - ухилитися від чіткого та однозначного формулювання думки, були досліджені в межах двох традиційних груп, тобто як повнозначні та службові частини мови, що пояснюється присутністю у перших і відсутністю в останніх власного значення.
Наявність окремого значення є визначальним, у більшості випадків, для вибору політиком того чи іншого засобу для реалізації комунікативного наміру висловитися ухильно. Значною мірою це твердження стосується абстрактних іменників, прикметників, деяких прислівників. Решта повнозначних частин мови також виступає в ролі деконкретизуючих елементів у відповідних контекстах і в поєднанні з іншими засобами ухильності.
Власне, лексичні одиниці з самостійним значенням відображають соціальну реальність, переносячи її у сферу лінгвістики. У свою чергу, лексичні одиниці політичного дискурсу зазнають постійних змін у значенні, модифікуючи його відповідно до змін у політичному житті країни. Цей процес виявляється в тому, що окремі слова виходять зі щоденного вжитку - швидко чи поступово, стаючи архаїзмами за короткий час. Особливо, це трапляється в період "спектакуларизації" [270, c. 10] політики, тобто, коли політичні події, факти набувають елементів видовища, унаочнюються, стаючи відомими широкому загалу, в такий спосіб, що весь політичний процес спрямовується лише на зовнішній ефект, перетворюється на показний [ВТС СУМ, с. 838] - під час виборів, змін політичної структури, режиму тощо. Інші лексеми, навпаки, затримуються в мовленні на сторіччя. При цьому тривалість використання певної лексичної одиниці не гарантує незмінність її конотації (пункти 1.2.3 та 2.1.1).
На відміну від повнозначних частин мови, службові не мають свого окремого значення. Лише артиклі виступають повноправними знеточнюючими засобами, інші службові частини мови можуть бути використані для оформлення ухильних висловлень (пункт 2.2).
2.1.1. Іменники як засоби вираження ухильності

Використання іменників у формі множини, утвореній за допомогою відповідних флексій, дозволяє політикам успішно реалізувати свою комунікативну інтенцію - ухилитися від чіткого позначення конкретних кількостей, часових і просторових вимірів. У цьому разі мовець обирає слова, спільним для яких в оформленні (за винятком деяких відхилень) є ненульовий показник парадигми множини, основна функція котрого - актуалізація невизначеної множинності об'єктів, позначених іменником. Такий іменник показує на існування більше, ніж одного примірника з цієї множини (pluralia tantum), яка постає як щось незавершене. У прагматичному плані граматична категорія множини виступає маркером неточної інформації. Адже будь-який іменник у формі множини, вжитий без уточнюючого числівника, позначає кількість осіб, предметів або явищ ухильно.
Майже у 80% проаналізованих випадків італійські політики вжили іменники у формі множини для позначення невизначеного часового відношення, а саме:
? неточно визначеного відрізку часу в минулому: La situazione e sensibilmente mutata negli ultimi mеsi [W:68]. Це речення з виступу колишнього заступника міністра закордонних справ П'єро Фассіно містить приклад ухильного позначення відрізку часу в минулому "negli ultimi mesi" - "в останні місяці". У цьому разі неточне позначення періоду, за який "помітно змінилася" імміграційна ситуація, є недостатнім для адекватної оцінки міграційних процесів і унеможливлює зіставлення цифр, порівняно з минулими роками. Уникання чіткого позначення відрізку часу полягає у використанні політиком іменника "mesi" - "місяці" у формі множини (на що вказує закінчення "-і"), за відсутності будь-яких конкретизуючих числівників;
? неточно вказаного відрізку часу в майбутньому: L'Unione del 2000 ha infatti bisogno di una Commissione autorevole cui guardare per contributi costruttivi e impulsi innovativi nell'affrontare gli appuntamenti dei prossimi mesi e anni [W:81]. У наведеному прикладі мовець ухильно позначає часовий проміжок у майбутньому, пропонуючи свою програму діяльності Єврокомісії, чиє завдання політик убачає в стеженні за конструктивністю пропозицій та інноваційному сприянні "dei prossimi mesi e anni" - "на найближчі місяці й роки". При обговоренні конкретного плану роботи комісії позначення строків виконання завдань як "prossimi mesi e anni" видається ухильним і недоречним. Замість іменників у множині "mesi" - "місяці" та "anni" - "роки" доцільно зазначати точні відрізки часу, як, скажімо, "*in luglio del 2001" тощо. Вказування чисел у даному випадку не є обов'язковим, оскільки відомо, що в політичному та економічному плануванні береться за основу календарний місяць;
? початку, точки відліку чи "відправної" точки часового проміжку, що позначено неконкретно: Le prime ricerche sul C4 risalgono all'America degli anni cinquanta, una polvere biancastra esplosiva, mescolata a un "plastificatore" che le conferiva elasticita [G:54]. У наведеному прикладі початок розробки вибухівки, використаної терористами в Америці, позначено як "anni cinquanta" - "п'ятдесяті роки", однак, конкретний рік винаходу суміші С4 не вказ