РОЗДІЛ 2
ІДЕОЛОГІЧНА СЕГМЕНТАЦІЯ
ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО ПРОСТОРУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
2.1 Передумови ідеологічної сегментації електорального простору України
Політичні партії в сучасному їх розумінні суттєво змінили світ політики, створив нові можливості для впливу громадян на владу. Завдяки своєї організованості партії виявилися набагато ефективнішими за окремих парламентарів у питаннях мобілізації громадської думки, представництва і реалізації політичних інтересів соціальних груп. Партії як нова політична реальність виникають при досягненні суспільством певного рівня зрілості, а, виникнувши, самі стають домінуючим чинником політичного життя.
Етимологія слова "партія" походить від латинського pars і перекладається як частина якогось суспільного класу, його найбільш активна, свідома й організована частина, котра виборює владу або бере участь у її здійсненні.
Те, що організована дія більш ефективна, ніж індивідуальна, підмічено давно. Вже за часів Аристотеля стихійно утворювалися політичні групи, котрі і називалися партіями. Останні являли собою тимчасові об'єднання для підтримки певної особи. Але політична боротьба залишалася суперництвом окремих індивідів, які спираються на своїх прихильників.
У сучасному розумінні політичні партії почали формуватися у ХVІІ ст. у Великобританії та США. З моменту свого виникнення політичні партії зазнали значну еволюцію. Змінилися характер їх функціонування, їх роль у політичному процесі, що пов'язується із специфікою соціально-політичного розвитку й особливостями окремих етапів генезису політичних партій.
Диференціація ролей та інститутів здійснюється під впливом функціональних потреб політичної системи. Це означає, що політичні партії, так само як й інші політичні інститути, з'являються лише тоді, коли виникає функціональна потреба в їх існуванні. Виникнення політичних партій у країнах Західної Європи безпосередньо пов'язується з процесом модернізації, становлення єдиних держав-націй, виокремлення й розвитку громадянського суспільства як деякої антитези держави. Поява політичних партій частіше всього пов'язується з виникненням нових соціальних класів, притаманних індустріальному суспільству, а також з розвитком інститутів представницького правління й уведенням загального виборчого права. Все це зовнішні прояви дійсних причин виникнення і розвитку політичних партій. Як дійсні причини частіше всього називають диференціацію всередині самого громадянського суспільства, яка здійснювалася на етапі Середнього Модерну. Як справедливо відмічають Н. Анохіна та Є. Мєлєшкіна, "саме неоднорідність громадянського суспільства (яке початково складалося лише з достатньо обмеженого кола мешканців тієї чи іншої країни, котре містило в собі в основному власників), необхідність вираження на політичному рівні групових інтересів тягли за собою виникнення політичних партій, асоціацій, клубів тощо. Ці організації, які відображали неоднорідність, виступили своєрідним додатком до інститутів, покликаних виражати інтереси всього громадянського суспільства в цілому як рівноправного актора (в першу чергу, інститут виборів як механізм формування виборної і відповідальної влади)" [1, с. 86].
Виникнення партій було обумовлено сукупністю політичних та інституційних змін, які відбулися в європейських країнах у ХІХ ст. По-перше, зростання ролі парламенту, а згодом і укріплення парламентських і демократичних режимів призвели до необхідності формування органів представництва усталених інтересів у структурах влади. Таким органом стали парламентські групи. По-друге, універсалізація виборчого права і поширення його на нові групи населення розширило можливості громадян чинити вплив на результати виборів. Це обумовило появу виборчих комітетів різних рівнів, які покликані підтримувати кандидата під час його виборчої кампанії, а після перемоги на виборах - допомагати депутату тримати постійний зв'язок із своїм округом.
Координація та встановлення регулярних зв'язків між парламентськими групами і виборчими комітетами стали основним способом формування електоральних або парламентських партій. Такі партії відрізняються аморфністю організаційної структури, менш централізовані. У них велику роль відіграють парламентарі, які складають керівне ядро партії. Вони є головними діючими особами і практично визначають стратегію партії. Це один шлях утворення партій (внутрішній).
Інший шлях (зовнішній) не пов'язаний ані з виборчим, ані з парламентським механізмом. Подібні партії є наступниками тих організацій та інститутів, які існували раніше і діяли на політичній арені, але не брали участі у виборах. Такі партії відрізняє велика ступінь централізації, висока групова згуртованість, сувора партійна дисципліна, прагнення підкорити парламентську фракцію керівним органам партії, недовіра до парламентської діяльності. Даний процес супроводжувався підсиленням ідеологічної складової діяльності політичних партій. Це виразилося в появі партійних програм, розробленні політичних курсів, які відображають інтереси певних соціальних груп. Поступово такі партії перетворюються в інструменти легітимації політичних курсів, а не позицій елітних угруповань. Феномен нотаблітету відходить на другий план, але не втрачає повністю свого значення. Такий розвиток, як стверджують Н. Анохіна та Є. Мєлєшкіна, "відповідає періоду переходу до Зрілого Модерну, при якому основна суть політичного змагання полягає в змаганні політичних курсів. Партії стають необхідним визнаним громадянами інструментом легітимації" [1, с. 89].
Виникнення кадрових партій походить до часів зародження демократії в Європі, коли виборче право було обмежено, а із активного політичного життя були вилучені основні маси населення. Кадрові партії, діяльність яких націлена на вибори, спирались на представників соціальних і економічних еліт, котрі користувалися авторитетом завдяки своєму впливу на виборців або через свою заможність, яка дозволяла покрити витрати на виборчу кампанію. Перевага надавалася якост