РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ У ПНР
2.1. Еволюція адміністративно-територіальної організації в ході післявоєнної перебудови суспільства
Сучасні проблеми, стан і перспективи АТУ неможливо уявити собі повною мірою без аналізу попереднього розвитку правових рішень у даній галузі. Безсумнівний інтерес для дослідників може мати приклад Польщі, що накопичила багатий досвід у справі територіальних перетворень. Заслуговує на увагу і те, що Польща серед інших країн Східної Європи залишилася вірною своїй правовій доктрині, відповідно до якої територіальний поділ відносився до проблематики адміністративного права.
Щодо історії розвитку територіального устрою своєї країни польські вчені частіше використовують поняття "еволюція". Подекуди це пов'язано з тим, що в Польщі "проблема територіального поділу була ...скоріше процесом безупинних коректив, а не предметом принципових (базових) реформ"93 [99]. Термін "еволюція" привносить певний елемент традиції, наступництва, ттому використання даного терміна вважаємо цілком виправданим. Що ж стосується "радикальних" реформ, то їх також не викинеш з історії. До них відносять створення нового територіального поділу на Возз'єднаних землях, реформи територіального поділу низового рівня на селі 1954 і 1972 рр., а також реформу 1975 р. Еволюційний характер територіального поділу обумовлюється висунутою в польській правовій доктрині позицією, що він повинен бути одним із найстабільніших елементів устрою і що зміни в даній галузі повинні проводитися поступово, на основі експериментів, які передують принциповим змінам94 [100].
Після Другої світової війни інтерес до проблематики адміністративно-територіального поділу в польській юридичній науці був незначним. Деякі вчені пояснювали це насамперед тим, що аж до 1954 р. не вносилося серйозних змін у концепцію територіального устрою, яка застосовувалася як у міжвоєнний період, так і після визволення Польщі.
Для того щоб проаналізувати процеси, які відбувалися в адміністративно-територіальній організації Народної Польщі (цей термін найчастіше використовується в науковій літературі для позначення повоєнного устрою країни аж до подій 1989 р.), доцільно розбити часовий відрізок із середини 1940-х до початку 1990-х років на певні етапи, залежно від того, на яких проблемах акцентувалася увага, наскільки серйозними були зміни, і які тенденції були переважаючими.
На наш погляд, вдалою є періодизація, запропонована З. Леоньським95 [101]. Він поділяє зазначені роки на п'ять етапів. Перший етап, за його версією, охоплює період після визволення Польщі й приблизно до 1946 р. і характеризується пристосуванням (внесенням часткових змін до адміністративно-територіального поділу республіки) до нового державного кордону. До другого етапу він відносить період поступових коректив територіального устрою до 1954 р. Третій включає реформу 1954 р. В окремий період виділено корективи 1954 - 1972 рр. І, нарешті, п'ятий етап пов'язується з реформами 1972 - 1975 рр. Ми пропонуємо розширити наведену періодизацію ще двома етапами, а саме: пострадянським (1990 - 1998 рр.) і сучасним, котрі заслуговують окремого розгляду.
У цілому, після визволення Польщі в 1944 р. радикальних заходів у справах зміни територіального устрою не проводилося96 [102]. Польський Комітет Національного Відродження стояв на позиціях визнання дії Березневої Конституції 1921 р., що, зокрема, фіксувала поділ країни на воєводства, повіти, міські і сільські гміни (ст. 65). Крім того, відтворені після війни органи урядової адміністрації і самоврядування на місцях спиралися також на модель міжвоєнного розвитку. Розв'язувані ними завдання практично не змінилися, тому не було необхідності перегляду рамок територіальних одиниць, що були для цього розраховані. Істотний прорив у територіальному поділі країни, поки для цього не були створені відповідні умови на місцях, був неможливий. Це диктувалося тим, що великі кошти були потрібні на відродження зруйнованого господарства і нормалізації державного і громадського життя в Польщі. Такими були, ймовірно, основні причини збереження в перші післявоєнні роки старої системи адміністративно-територіального поділу країни.
Разом з тим в галузі територіальної організації Польщі виникли нові проблеми: ліквідація встановленого окупаційною владою адміністративного поділу, проведення коректив у територіальному устрої на сході у зв'язку з установленням нових кордонів з СРСР і організація території на Возз'єднаних Землях відповідно до прийнятої в інших частинах держави моделі.
Формально ліквідація територіального поділу, запровадженого німецькою окупаційною владою була здійснена декретом Польського Комітету Національного Відродження від 21 серпня 1944 р. "Про правила утворення органів загальної адміністрації 1 і 2 інстанції"97 (ст. 11) [42]. Але ще раніше Крайова Рада Народова прийняла тимчасовий статут Національних Рад98 [43], у якому мова йшла про створення нових органів і визначення територіальної основи для їхньої діяльності.
Ст.2 зазначеного статуту від 1 січня 1944 р. зазначала:
- Гмінні Національні Ради охоплюють територію гмін.
- Міські Національні Ради у виділених містах діють на правах повітових Національних Рад в інших містах на правах гмінних Національних Рад.
- Національні Ради м. Варшави і Лодзі мають права воєводських.
- Повітові Національні Ради охоплюють територію повіту.
- Воєводські Національні Ради охоплюють територію воєводства.
Визначення політичних повоєнних кордонів після Другої світової війни мало істотний вплив на внутрішній адміністративний поділ Польщі99 [103] (див. Додаток А). Перенесення східних кордонів по лінії ріки Буг привело до створення нового воєводства - Жешовського, що виникло із західних повітів колишнього Львівського воєводства і чотирьох східних повітів (Дембицького, Горлицького, Яшельского, Мелецького) Краківського воєводства100 [104]. У свою чергу Краківське воєводство поповнювалося двома повітами Ке
- Київ+380960830922