РОЗДІЛ II
УЗАГАЛЬНЕННЯ КРИТЕРІАЛЬНИХ ХАРАКТЕРИСТИК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ
2.1. Вивчення критеріальних характеристик формування комунікативної компетенції в діючій системі навчання
Для успішної реалізації процесу навчання учні повинні володіти певними навичками та вміннями. Необхідно визначити поняття "навичка" та "вміння". Навичку визначають як "психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії" [166,с.98]. Термін "навичка" відбиває сам факт призвичаєності до певної дії, яка завдяки цьому виконується автоматизовано, без істотної участі свідомості в її регулюванні. У процесі навчання іноземної мови мовленнєві дії учнів мають бути доведені "до оптимального рівня досконалості" (І.О.Зимня), що забезпечує спрямованість уваги людини при здійсненні мовленнєвої діяльності лише на зміст свого висловлювання чи того повідомлення, яке вона сприймає на слух або читає. Щоб досягти "рівня навички" (І.О.Зимня, Ю.І.Пассов), мовленнєва дія має набути таких якостей, як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності [86,79].
Автоматизованість - це одна з найголовніших якостей будь-якої навички. Вона передбачає певну швидкість виконання операцій, що входять до дії, її цілісність та плавність, а також послаблення напруженості.
Проте автоматизувати певну дію ще недостатньо. Її потрібно зробити сталою, стійкою до негативного впливу з боку інших автоматизованих дій. Іншими словами, крім автоматизованості необхідно виробити ще таку якість навички як стійкість, тобто підготувати окремо сформовані навички до взаємодії, об'єднати різні труднощі, які досі долалися окремо. Так, відпрацювавши з учнями інтонаційну модель, що виражає наказ, та модель, що виражає прохання, слід запропонувати таку вправу, де будуть вживатися обидві моделі, щоб відповідна навичка набула стійкості.
Ще однією якістю, яка має бути сформована паралельно з створенням автоматизованості та стійкості є гнучкість навички. Її розглядають у двох планах: 1) як здатність включатися у нові ситуації; 2) як здатність функціонувати на новому мовленнєвому матеріалі. Так, гнучкість граматичної навички можна забезпечити завдяки різноманітності та варіативності ситуацій, що лежать в основі вправ, а також використанню в них достатньої кількості лексики, в результаті чого виділяється щось загальне, незмінне для всіх випадків. Саме це дозволяє навичці функціонувати в будь-яких ситуаціях мовлення та "переноситися" на будь-який мовленнєвий матеріал.
Як уже зазначалося, у процесі виконання того чи іншого виду мовленнєвої діяльності формуються мовленнєві уміння. За аналогією з визначенням навички уміння можна визначити як оптимальний рівень досконалості певної діяльності (у нашому випадку - мовленнєвої). Відповідно до основних видів мовленнєвої діяльності відносяться чотири основних уміння: уміння говорити (в діалогічній та монологічній формах), уміння писати, уміння аудіювати та уміння читати. Кожне уміння спирається на свою групу навичок, які синтезуються, функціонуючи в умінні.
Продуктивні уміння - говоріння та письмо - складаються на ґрунті репродуктивних навичок: граматичних, тобто навичок вибору морфолого-синтаксичного оформлення одиниці усного або писемного мовлення; лексичних, тобто навичок вибору, сполучення та реалізації лексичної одиниці в усному і писемному мовленні; вимовних навичок говоріння, тобто навичок артикулювання та інтонування; каліграфічних та орфографічних навичок письма, тобто навичок зображення мовлення та написання слів за правилами орфографії.
Рецептивні уміння - аудіювання та читання - складаються на ґрунті рецептивних навичок: граматичних, тобто навичок розпізнавання граматичних та прогнозування синтаксичних структур усного або писемного мовлення; лексичних, тобто навичок розпізнавання звукових або графічних образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння; слухових, тобто навичок сприймання та розпізнавання звуків, звукосполучень, інтонації в усному мовленні; перцептивних, тобто навичок сприймання та розпізнавання букв, буквосполучень, знаків пунктуації в писемному мовленні [153]. Чотири мовленнєві уміння та навички, на яких вони ґрунтуються С.Ф. Шатілов представив у вигляді схеми (див. рис. 2.1).
ема 1:
Рис. 2.1. Мовленнєві уміння та навички.
Навички формуються поетапно. Щодо кількості етапів формування навичок існують різні точки зору. Автори підручника з методики навчання іноземних мов виділяють три етапи формування навички, виходячи з психологічної характеристики дій учня - рецепції, репродукування та продукування; з обсягу висловлювання (рівень фрази/речення, понад фразової єдності), що сприймає, репродукує чи продукує учень; з якості навички, яку слід сформувати на даному етапі, та характеру дій учнів з новим мовним матеріалом.
Перший етап (орієнтовно-підготовчий): на цьому етапі учні знайомляться з новим мовним матеріалом - граматичним, лексичним, фонетичним, що пред'являється в ситуації або контексті, і виконують окремі мовленнєві (в окремих випадках - мовні) дії за зразком або правилом. Тут створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички.
На другому етапі (стереопитно-ситуативному або стандартизуючому) має місце автоматизація дій учнів з новим мовним матеріалом в аналогічних ситуаціях мовлення, головним чином на рівні фрази/речення (в окремих випадках - слова або словосполучення). Завдяки різноманітності ситуацій, на основі яких відбувається автоматизація, формується не лише така якість як автоматизованість, але і гнучкість.
На третьому етапі (варіююче-ситуативному) має місце подальша автоматизація дій учнів з новим мовленнєвим матеріалом на рівні понад фразової єдності. Новий матеріал вживається поряд з тим, що вивч