РОЗДІЛ 2
Церковні хори Львова, Перемишля, їхні традиції у діяльності хорових осередків
церков Дрогобиччини
Церковні хори Галичини в першій половині ХІХ ст. були носіями традицій
акапельного хорового співу, що згодом дістали поширення в діяльності таких же
хорів на Дрогобиччині. З іншого боку, хорові осередки при церквах відіграли
позитивну роль у розвитку української музичної культури.
До початку ХІХ ст. у двох важливих культурних центрах Галичини – Львові та
Перемишлі – музичне мистецтво розвивалося саме при церквах. “…Тут церковна
богослужба й релігійні співи були цією нивою, що на ній уперше зародилося
культивування музики у нас в Галичині” [150, 20].
Найдавнішим осередком розвитку хорового мистецтва була катедра св.Юра у Львові.
Тут діяли мішаний хор і оркестр, які брали участь у Службах Божих, часто
виступали поза церквою (на світських забавах чи бенкетах). Цей факт свідчив про
перенесення професійного мистецтва з духовної сфери у світську. В репертуарі
хору були “…твори західноєвропейських композиторів (бо ж своїх не було!) з
підложеними церковно-слов’янськими текстами, а також дилетантські композиції
місцевих дириґентів” [150, 23].
У діяльності Святоюрської капели були періоди злету й занепаду, однак вона
заклала підвалини розвитку музичного мистецтва у церковному середовищі.
Важливим етапом у справі піднесення хорової культури на галицьких землях була
діяльність перемишльського єпископа І.Снігурського. З його ініціативи у 1828 р.
при Перемишльській катедральній церкві було засновано хор і музичну школу,
завданням яких було “…розповсюджувати науку співу по містах і селах” [223, 2].
За короткий період ці освітні осередки стали центром музичного життя Перемишля.
У репертуарі хору були композиції віденських класиків Й.Гайдна, В.Моцарта,
паралельно (і це дуже важливо для історії української музики!) включалися твори
українських композиторів Д.Бортнянського та М.Березовського. Власне засвоєння
багатоголосої хорової творчості Д.Бортнянського сприяло не тільки піднесенню
рівня музичного життя, а й поверненню до рідної церкви значної частини
української інтеліґенції. Постать Д.Бортнянського мала величезний вплив на
культурних діячів Галичини.
Діяльність хору в часи розквіту була взірцем для розвитку професійних музичних
традицій не тільки в галузі церковної музики, а й світської (нагадаємо, що
репертуар хору складався з творів Д.Бортнянського, М.Березовського, А.Нанке,
згодом поповнився “руською світською піснею”).
Відомо, що крім катедрального хору в Перемишлі, в єпископській палаті, діяв ще
інший хор. Цей колектив інколи підсилював звучання катедрального хору, головно
співав архієрейську Службу Божу під час єпархіяльних візитацій. Вечорами
учасники обох хорів влаштовували світські концерти для жителів Перемишля і
навколишніх сіл. У програмах найбільшою популярністю користувалися пісні, як
“Станьмо, браття, в коло”, “Дай же, Боже, добрий час”, а також …”Був собі наш
Гриць, родом з Коломиї” [96, 202]. Цей факт був яскравим свідченням процесу
поступового виходу хорової музики за межі церкви. Значення цих співів неможливо
переоцінити для національно-культурного зростання українців. Концерти церковної
і світської музики на достатньому виконавському рівні сприяли популяризації
українського хорового репертуару.
Як справжнє вогнище вокально-хорової культури й музичного професіоналізму,
Перемишльський катедральний хор спричинився до піднесення рівня хорової справи
в Галичині.
На жаль, ніхто з дослідників не згадує про діяльність дрогобицьких осередків,
що виникли під впливом значного піднесення Львівського й Перемишльського
центрів українського хорового мистецтва.
За деякий час церковний спів розпочав своє становлення у стінах Львівської
духовної семінарії (1831 р.). Свідченням того, що про його розвиток тут дбали,
була примітка у вимогах прийому до семінарії: “Знаючі нотний спів будуть мати
першенство в прийняттю при інших рівних умовах, але за те будуть зобов’язані
вправлятись і на дальше в нотному співі і брати участь у тому співі безусловно
на кожний зазив ректора” [206, 33].
До організації і розвитку хорової справи в семінарії у значній мірі
спричинилися Грицько Шашкевич, вихованець Перемишльської музичної школи Іван
Хризостом Сінкевич, згодом М.Вербицький, М.Рудковський, П.Любович,
О.Нижанківський. Їхня дириґентська діяльність сприяла піднесенню церковного
співу у Львові, викликала інтерес і зацікавлення до хорового мистецтва. Хор
духовної семінарії популяризував твори Д.Бортнянського, Й.Гайдна, композиції
місцевих музик (М.Вербицького, О.Нижанківського, П.Любовича та ін.). Діяльність
хору семінаристів відіграла позитивну роль у розвитку музичної культури краю.
З ініціативи музичного діяча й скрипаля Йосифа Левицького (покутського) було
засновано хор Ставропігійського інституту у Львові. Першим дириґентом хору став
вихованець Перемишльської музичної школи Яків Неронович, який включив до
репертуару твори Д.Бортнянського. До хору “…прийшло багато молодих обдарованих
співаків, між якими виділялись Йосиф Мельницький і Юліан Закревський, В.Волошко
і О.Мишуга, Пантелеймон Борковський та Іларій Дилинський” [161, 3]. Всі ці
майбутні світової слави співаки, яких знали європейські оперні сцени,
розпочинали свої кар’єри як музиканти церковного спрямування. Доречно згадати,
що І.Франко називав Ю.Закревського своїм товаришем у “Спогадах із моїх
гімназіальних часів”. Шкільний товариш І.Франка вважався одним із
найпопулярніших драматичних тенорів. Він зробив блискучу артистичну кар’єру,
співав у оперних театрах Венеції, Кракова, Варшави, Москви та ін.
До 1840 р. бурсацьким хором керував Я.Неронович, потім дир
- Київ+380960830922