Розділ 2
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ КОРЕКЦІЇ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ПОВЕДІНКИ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ УЧНІВ У
НАВЧАЛЬНО–ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ
79
2.1. Вплив педагогічної культури сім’ї на особистість дитини
88
2.2. Співробітництво школи і сім’ї як важлива умова ефективності коригуючого
впливу на важковиховувану дитину
107
2.3. Комунікативна майстерність учителя як умова ефективної корекції поведінки
128
Висновки до другого розділу
165
Загальні висновки
168
Список використаних джерел
171
Додатки
190
Вступ
Актуальність теми дослідження. Проблема корекції поведінки важковиховуваних
старшокласників завжди була пріоритетною в системі психолого–педагогічних,
медичних, правових, соціологічних досліджень у різних країнах світу. В Україні
ця проблема набуває особливої гостроти, оскільки молодь формується в складних
соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей,
неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності суспільства. Зростає
чисельність дітей з порушенням норм поведінки та тих, які належать до „групи
ризику” і долучаються до раннього алкоголізму, наркоманії, проституції,
ВІЛ–інфікованості, збільшується питома вага протиправної, агресивної поведінки
підлітків під впливом алкогольного та наркотичного сп’яніння.
Основними причинами деструктивної поведінки є психологічний дискомфорт,
негативні переживання, загальна втрата духовних орієнтирів, девальвація
загальнолюдських цінностей, несформованість у значної частини дітей і молоді
почуття терпимості, толерантності, милосердя, доброти, що викликає у підлітків
апатію, нудьгу, відчуття своєї непотрібності, нерозуміння сенсу життя.
Серйозним дестабілізуючим фактором є деструктивний конфлікт у системах
„учень–учень”, „вчитель–вчитель”, „учень–вчитель”, „учень–батьки”,
„батьки–вчителі”. Як негативне соціальне явище в педагогічному процесі і як
визначальний чинник у виборі мотивів асоціальної поведінки він стає дедалі
більшим гальмом у навчально–виховному і соціальному процесі. Як - наслідок
погіршення культури спілкування і поведінки в учнівських та педагогічних
колективах.
Наявна практика корекційного впливу ґрунтується переважно на
адміністративно–авторитарних підходах до дитини як до об’єкта виховання,
спрямована на подолання негативних явищ, а не на їх профілактику. Зміна
соціально–економічних умов, розбудова громадянського демократичного суспільства
потребує побудови нових підходів до проблеми коригуючого впливу на поведінку
важковиховуваних старшокласників, превентивного виховання, які враховували б
усі стани і складові процесу соціалізації особистості і розглядали дитину як
суб’єкт корекції.
Створення системи корекції поведінки важковиховуваних старшокласників
зумовлено: потребами суспільства в збереженні й розвитку соціально активної,
здорової особистості; потребою старшокласника в реалізації прагнень до
соціально орієнтованого способу життя; соціальною необхідністю створення для
підлітків умов реалізації особистих прагнень та здійснення їхніх прав і свобод,
у тому числі й для захисту від втягування у деструктивні явища; гуманним
ставленням і необхідністю допомоги неповнолітнім, які опинилися у кризовій
життєвій ситуації.
При цьому слід враховувати й те, що у зв’язку зі змінами суспільного розвитку і
їхнім впливом на особистість, збільшуватиметься питома вага превентивного
виховання, педагогічної реабілітації та корекції в структурі загальної виховної
діяльності суспільства.
Упродовж усього історичного шляху розвитку цивілізації простежується розуміння
важливості питання корекції поведінки, яка є відхиленням від норми. Ряд
аспектів питання, що вивчається, розглядає українська народна педагогіка,
педагоги–просвітителі А. Макаренко, В. Сухомлинський. Творчий пошук вітчизняних
науковців спрямований на аналіз причин виникнення та основних видив
важковиховуваності (В. Бітенський, З.Зайцева, О. Лічко, А.Кочетов,
В. Оржеховська, І. Рущенко, Ю. Свєженцева), дослідження змін, що відбуваються в
соматичному, психічному (зокрема, характерологічному), фізичному статусі осіб,
які мають наявні відхилення в поведінці (В. Бехтерев, Б. Братусь, І. Сеченов).
Значущими в плані пошуку ефективних шляхів профілактики девіантних форм
поведінки і пов'язаних із нею адикцією є, на наш погляд, дослідження
Л. Колесова, Н. Максимової, М. Окаринського, О. Панченка, О. Пилипенка.
Концептуальні засади морально та духовно здорової особистості обґрунтовано
І. Бехом, С. Максименком, Н. Калініченко; необхідність соціально–правового
забезпечення профілактики відхилень у поведінці серед учнівської молоді
досліджено О. Бовть, В. Оржеховською, Г. Пономаренко, В. Синьовим, Н.Семеновою,
М. Фіцулою.
Розгляд проблеми корекції важковиховуваності серед підлітків у
навчально–виховному процесі загальноосвітньої школи дає можливість виявити ряд
суперечностей, основними з яких можна вважати необхідність виховання учнів як
особистостей, їх захист, допомогу і недостатню розробленість педагогічних
методик, які враховували б особливості сучасного виховного процесу, динаміку
розвитку особистості учня й консерватизм форм і методів впливу на нього,
потенційні можливості педагогів і батьків щодо реалізації профілактичних
завдань та їхню неспроможність здійснювати позитивний виховний вплив на учнів.
Залишається недостатньо вивченою специфіка коригуючого впливу на поведінку
важковиховуваних старшокласників. Відсутнє наукове обґрунтування педагогічних
умов корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально–виховному
процесі загальноосвітньої школи
Актуальність проблеми, потреби практ
- Київ+380960830922