РОЗДІЛ 2
НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ АВСТРІЇ
2.1. Розвиток австрійської партійної системи після Другої світової війни
Партійна система в кожній конкретно взятій країні є показником модернізованості
суспільства, рівнів його політичної культури і політичної соціалізації, а також
ефективності діяльності державно-владних структур [31]. Партійна система
Австрії склалася після Другої світової війни. На повоєнну історію Австрії і
розвиток Другої Республіки тривалий час великий вплив мали різні явища.
Післявоєнний розвиток Австрії подає конкретний приклад ефективної соціально
орієнтованої ринкової економіки [214, c. 80]. Стосовно розвитку партійної
системи, то, на наш погляд, можна визначити такі з них: по-перше, надзвичайно
міцні позиції двох домінуючих партій; по-друге, досить сильно виявлена як
суспільний та політичний фактор система соціального партнерства [140, с. 3].
Австрія є однією з країн, де ефективно діє інститут соціального партнерства, і
нині є розвинутою державою в Центральній Європі [169, c. 103]. Це
співробітництво стало основною передумовою для відбудови країни після війни і
сьогодні являє собою підгрунтя для подальшого економічного зростання та
соціальної злагоди [183, c. 6]. Зі вступом Австрії до ЄС потреба в соціальному
партнерстві не зменшилась, а ще більше зросла [170, c. 109]. Система
соціального партнерства в Австрії характеризується культурою дискусій та
переговорів особливого роду, готовністю його суб’єктів до компромісу як
всередині цієї структури, так і за її межами, а також тим фактом, що
вищезгадані суб’єкти представляють інтереси різних сторін, враховуючи при цьому
загальногромадські інтереси та спільні цілі на досить тривалий період [174, c.
303].
За типологією Ж. Блонделя, партійна система Другої Республіки це партійна
система двох з половиною партій (або шкутильгаюча партійна система). Дж.
Сарторі зазначає у своїх працях, що партійна система Австрії – це партійна
система поміркованого плюралізму, для якої не характерний екстремальний
плюралізм. Він був біполярним: з одного боку, лівоцентристська СПА, з іншого –
правоцентристська АНП і, незважаючи на незначну полярність,
центральноорієнтованим [317, c. 20].
Систему обмеженого плюралізму, як підкреслює Дж. Сарторі [330], можна
охарактеризувати наступними ознаками:
– наявністю в країні багатьох політичних партій;
– репрезентацією у парламенті лише кількох партій;
– репрезентацією в уряді деяких із представлених у парламенті партій;
– відсутністю позасистемної опозиції;
– демократичним політичним устроєм.
Недосконала партійна система двох з половиною партій [112, с. 220] досить
подібна до поліпартійної, при наявності поряд із двома основними партіями –
третьої, яка відіграє роль балансу між ними, дозволяє їй визначати успіх однієї
з основних партій і контури урядової коаліції. Тому значення цієї партії не
можна порівнювати, у вище визначених умовах, з тим значенням, яке займають у
суспільстві дві основні партії. Незважаючи на її очевидну підлеглу роль, ця
партія може впливати як на політику свого старшого брата, так і на урядові дії
в цілому. Система двох з половиною партій [144] – щось перехідне від біпартизму
до багатопартійності: перемога кожної з двох впливових партій можлива лише в
союзі з третьою. В умовах багатопартійної системи жодна партія не може
управляти самостійно, тому їх діяльність спрямована на створення коаліцій і,
відповідно, в тих країнах, де існують багатопартійні системи, створюються
великі і малі коаліції.
В Австрії в повоєнний період склалась саме така партійна система, тобто
стосовно періоду з 1945 р. і до 1960-х рр. можна говорити про так звану
партійну систему двох з половиною (або шкутильгаючу, яка виконувала роль
зв’язуючої сили згаданих ідеологічних таборів). Це внесло новий імпульс в
австрійську партійну систему. СПА і АНП сформували коаліційний кабінет після
виборів 1945 року. 14 квітня 1945 р. Соціал-демократичну робочу партію Австрії
(СДРПА) було відновлено як “Соціалістичну партію Австрії” (соціал-демократи і
революційні соціалісти) [323, c. 310]. Х. Фішер зазначає, що СПА відображала
компроміс між радикальними позиціями революційних соціалістів і поміркованими
демократами [302, c. 332]. Велика коаліція СПА і АНП значно зменшила істотний
вплив парламенту в країні, хоча пізніше з переходом до однопартійного уряду
СПА, із зростаючим тиском виборців та зростаючою політичною свідомістю
депутатів, посилився вплив парламенту в Австрії [270, c. 51]. Найбільшої
поразки зазнала АПС, що, до певної міри, була організацією-наступницею СН.
Важкий досвід Першої Республіки підказав обом партіям, що компроміс – це та
ціна, яку необхідно заплатити за демократичне відродження держави. Повоєнні
проблеми були подолані і вдалося досягти задовільного рівня життя, – зазначає
М. Прішінг [271, c. 261]. Перша програма заново створеної в 1945 р. СПА,
програма дій 1947 р., успадкувала багато розділів Лінцької програми й увібрала
в себе накопичений з того часу історичний досвід. У ній були відсутні як заява
про прихильність до наукового соціалізму (марксизму), так і посилання на
необхідність ліквідації капіталізму. Однак вона декларувала, що поряд з
безумовним визнанням парламентської демократії “класова боротьба робітників
стає боротьбою всіх верств трудящих за перетворення існуючої системи соціальної
невпевненості, за новий соціалістичний устрій суспільства” [131, c. 104; 145].
Нова програма СПА 1958 р. сформулювала положення про те, що соціалісти
досягнуть своєї мети завдяки політичному єднанню робітничого класу, спираючись
на досвід наук
- Київ+380960830922