РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФОРМ використання ВЕНЧУРНОГО капіталу
2.1. Структуризація процесу використання венчурного капіталу
Венчурне фінансування передбачає застосування різних підходів до використання
венчурного капіталу на різних етапах інноваційного процесу. Це дає змогу
максимально задовольняти потреби у коштах, а також ефективно поєднувати
інтереси власників капіталу і працівників інноваційних фірм. Роль венчурного
капіталіста полягає в перегляді інвестиційних можливостей, структуруванні
угоди, інвестуванні і безпосередньо досягненні приросту капіталу при продажі
частки власності або на фондовому ринку, або менеджменту компанії чи
сторонньому менеджменту. Фінансові установи не здатні виконати ці функції
самостійно.
Одна з найцікавіших особливостей організації ризикових капіталовкладень у США
полягає в діючому механізмі поетапного фінансування нововведень. Поява такого
механізму продиктована необхідністю залучення додаткових коштів по мірі
освоєння того чи іншого нововведення та становлення інноваційної фірми. Разом з
тим механізм поетапного фінансування дозволяє інвесторам знизити ступінь ризику
шляхом розподілу витрат на різних стадіях освоєння інновацій, а також дає
можливість диференціювати розміри прибутку.
Автори досліджень по-різному визначають кількість реальних етапів ризикового
фінансування нововведень [10;36; 55; 62; 70; 87; 120; 132]. Це цілком
закономірно, враховуючи надто гнучку тактику здійснення ризикових
капіталовкладень. Однак, не дивлячись на розбіжності в кожному конкретному
випадку можна говорити про існування ряду послідовних фаз, що отримали найбільш
широке розповсюдження та тісно пов’язані з етапами освоєння нововведень.
На думку Н. Ю. Пікуліної, процес венчурного фінансування складається з трьох
узагальнених фаз, що спираються на тривалість часу [77, с. 11]:
Від створення венчурної фірми до початку збутової діяльності.
Нарощування виробничого і збутового потенціалу венчурної фірми.
Підготовка і перепродаж акцій венчурної фірми на ринку капіталів.
Перша фаза триває не більше двох років. Для венчурного інвестора вона пов’язана
з найбільшим ризиком, але в її рамках створюються засади для подальшого
отримання прибутків. Основними учасниками фінансування капіталовкладень на цій
стадії є дрібні венчурні капіталісти. Венчурний капіталіст здатний за допомогою
відповідних фінансових інструментів брати участь у підтримці таких високо
ризикових інноваційних проектів.
У ході другої фази, коли збільшується потреба у фінансових ресурсах, до процесу
фінансування залучаються банки та пенсійні фонди. Як показує практика
функціонування венчурних фондів, на цій стадії зменшується як інвестиційний
ризик, так і очікувана рентабельність [7, с. 22].
На третій фазі процесу венчурного фінансування збільшується потреба у
фінансових коштах, тому у цій фазі відбувається емісія акцій венчурних фірм та
їх реалізація на ринку капіталів. Якщо перспективи комерційного використання
нового продукту венчурної фірми сприятливі, то можливий продаж акцій за високим
курсом, внаслідок чого забезпечується окупність початкових вкладень венчурного
капіталу та висока норма прибутку. В той же час питома вага коштів, які
використовуються для повного викупу нових підприємств, відносно незначна, вона
складає 6% [55, с. 84].
Порівняльний аналіз процесів здійснення ризикового фінансування на різних
етапах розвитку нововведень, представлено у дослідженнях І.М. Буднікевича [10,
с. 71]. Але вони мають недоліки, оскільки структурування етапів подано стисло,
на достартове фінансування відведено мало часу, також не розглядається етап
звуженого фінансування.
Враховуючи запропоновані етапи і доповнюючи їх основними характеристиками
механізму фінансування отримуємо наступну таблицю (табл. 2.1).
Таким чином, в спеціальній літературі, і на практиці ми зустрічаємося з
різноманітними підходами до виділення різних етапів освоєння нововведень, в
яких можливе венчурне фінансування, але вони дуже звужені та не розкривають в
повному обсязі розподіл розвитку інноваційного проекту, який необхідний для
проведення венчурного циклу.
Тому, на наш погляд, доцільно виділити п'ять узагальнених фаз, що спираються на
еволюційний прогресуючий розвиток інноваційного підприємства (рис. 2.1) [28, с.
265].
Першою фазою фінансування є - початкова фаза, яка триває 2-6 років, в неї
виділяють три етапи венчурного фінансування інноваційних проектів:
1) достартове зародкове фінансування (Seed Finance): - фінансування досліджень,
оцінки і розвитку концепції нового продукту або послуги;
2) стартове (Start-Up): - для недавно створених компаній;
3) раннє фінансування (Early Stage): - для першого випуску та виведення на
ринок нового продукту, а також для додаткового фінансування завершення стадії
НДДКР.
Початкове фінансування надається компанії з метою доведення виготовленого
товару або наданої послуги до необхідних стандартів, а також для початку
маркетингу. Застосовується у ситуаціях, коли компанія перебуває у процесі
організації або тільки почала свою діяльність, або ще не реалізує свій товар чи
послугу. У таких компаніях уже сформовано команду менеджерів, складено
бізнес-план, проведене дослідження ринку, але відсутнє належне фінансування.
Характерною рисою є те, що організаційні інвестори не залучаються до участі у
венчурних фондах, що спеціалізуються
Рис. 2.1. Фази та етапи освоєння інноваційного проекту, на яких можливе
венчурне фінансування
на фінансуванні зародкової, стартової і ранньої стадій розвитку технологічних
секторів. Одна з причин полягає в тому, що інвестори не заохочені високими
доходами, які досягаються такими ф
- Київ+380960830922