Психосимптоматика хронічних неінфекційних захворювань у дітей.

Розділ 2
ЛОКАЛІЗАЦІЯ СИМПТОМІВ ХРОНІЧНИХ НЕІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ТИПОЛОГІЧНИХ ГРУПАХ
2.1. Обґрунтування методу психодіагностики симптомів хронічних неінфекційних
захворювань та програма експерименталь- ного дослідження
Дослідження локалізації симптомів хронічних неінфекційних захворювань у
типологічних групах проводилось на контингенті дітей віком від 7 до 14 років,
котрі страждають на хронічні неінфекційні захворювання і проходили лікування у
Первомайській районній дитячій лікарні (стаціонарі та її поліклінічному
відділенні). Таким чином, дослідження проводилось з дітьми, як у період
загострення, так і реконвалесценції (видужання) та ремісії (затухання)
захворювання. Всього в дослідженні взяло участь 300 дітей експериментальної
групи та 230 дітей контрольної групи.
На кожного обстежуваного заповнювалась анкета, за допомогою якої з’ясовувалось
наступне:
1) вік дитини ( із зазначенням кількості років та місяців на момент обстеження
);
2) число, місяць, рік її народження;
3) вид хронічного неінфекційного захворювання;
4) суб’єктивна виразність болю та її формовияву;
5) ступінь суб’єктивної виразності болю за шкалою:
1 бал – „слабкий”
2 бали – „тупий”
3 бали – „помірний”
4-5 бали – „гострий”
6-7 балів – „нестерпний”;
6) таблиця з визначенням ф-власної одиниці часу дитини.
У кожного хворого обстежуваного методом хронометричної проби [119] визначався
„ф-тип”, для чого використовувався класичний спосіб відтворення проміжків
тривалості tо = 2, 3, 4, 5с, що задавалися експериментатором та відтворювалися
обстежуваним за допомогою електронного хроноскопу з точністю до 0,001с. При
цьому кожному обстежуваному пропонувалось відтворити тривалість, яка ним
переживається та обмежена двома сигналами „початок” та „кінець”. Обстежуваний
відтворював проміжки, які задавалися на цьому хроноскопі.
Індивідуальне значення „ф-типу” розраховувалося за формулою:
У ts
ф = — , (2.1)
У to
де tо - тривалість, що задана експериментатором, а ts - тривалість, яку
відтворює обстежуваний. Відтворення кожного проміжку часу повторювалося п’ять
разів, а потім підраховувалося середньостатистичне значення власної одиниці
часу кожної дитини.
Вибір методу психодіагностики хронічних неінфекційних захворювань з позиції
законів переживання часу є важливим питанням для аналізу психосимптоматики
хронічних неінфекційних захворювань в онтогенезі.
В нашому дослідженні відносна помилка відтворення тривалості підраховувалася за
формулою:
?ts
е = — 100%,
to
де ?t = to – ts , tо - тривалість, яка задавалася експериментатором, а ts -
тривалість, яку відтворює обстежуваний [121, с.35]. Проводилось підрахування
відносної помилки відтворення тривалості часу на двох вибірках. Перша
експериментальна вибірка – це 200 дітей, які страждають на хронічні
неінфекційні захворювання. Друга контрольна вибірка – 230 здорових дітей.
Таблиця 2.1
Відносна помилка відтворення тривалості „поспішаючим суб’єктом”
tо (в с)
1 вибірка (50 діт.)
2 вибірка (60 діт.)
ts (в с)
е (в %)
ts (в с)
е (в %)
1,7
0,85
15
1,68
0,84
16
2,52
0,84
16
2,49
0,83
17
3,32
0,83
17
3,28
0,82
18
4,1
0,82
18
4,15
0,83
17
Середні
0,84
16,5
0,83
17
Таблиця 2.2
Відносна помилка відтворення тривалості
„середньогруповим суб’єктом”
tо (в с)
1 вибірка (80 діт.)
2 вибірка (90 діт.)
ts (в с)
е (в %)
ts (в с)
е (в %)
1,8
0,9
10
1,78
0,89
11
2,67
0,89
11
2,64
0,88
12
3,52
0,88
12
3,48
0,87
13
4,35
0,87
13
4,4
0,88
12
Середні
0,89
11,5
0,88
12
Таблиця 2.3
Відносна помилка відтворення тривалості „повільним суб’єктом”
tо (в с)
1 вибірка (70 діт.)
2 вибірка (80 діт.)
ts (в с)
е (в %)
ts (в с)
е (в %)
2,6
1,3
30
2,54
1,27
27
3,66
1,22
22
3,84
1,28
28
1,25
25
5,2
1,3
30
6,35
1,27
27
6,25
1,25
25
Середні
1,26
26
1,275
27,5
Окремо проводилось підрахування відносної помилки відтворення тривалості
«поспішаючими» суб‘єктами (діапазон власної одиниці часу від 0,7с до 0,85с),
«середньогруповими» суб‘єктами (діапазон власної одиниці часу від 0,86с до
0,94с) та «повільними» суб‘єктами (діапазон власної одиниці часу від 0,86с до
0,94с) та «повільними» суб‘єктами (діапазон власної одиниці часу від 0,95с до
1,1с). Результати зіставлялись із значенням власної одиниці часу та
представлені у таблицях 2.1, 2.2, 2.3.
Як видно з таблиць 2.1, 2.2, 2.3, на двух незалежних вибірках у „поспішаючих”,
„середньогрупових” та „повільних” суб’єктів отримано практично рівність
відносних помилок. Тому можна вважати, що методом відтворення тривалості
досліджується вроджений механізм ходу власних годин індивіда, який вимірює плин
часу, що переживається суб’єктом. Інакше кажучи, у суб’єкта є власна одиниця
часу, за допомогою якої вимірюється безпосередньо переживаєма тривалість
[116].
Отримані в дослідженнях результати відносної помилки відтворення тривалості
піддаються однозначній інтерпретації, тому метод відтворення тривалості є
адекватним з метою вивчення психосимптоматики хронічних неінфекційних
захворювань в проблемі індивідуального часу, що переживається суб’єктом. В
цьому відношенні специфіка метода відтворення дозволяє відкрити особливості
часового механізму індивіда, котрий вимірює плин тривалості, що переживається
суб’єктом за допомогою власної одиниці часу.
Загалом сприймання часу у дітей – одне з найменш вивчених питань. Вивчаючи
сприймання та відтворення невеликих часових інтервалів на різних вікових етапах
Елькін Д.Г. [131, 132] приходи