РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ ВНУТРІШНІХ ФУНКЦІЙ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
2.1. Функція захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні як правовій державі
Україна сьогодні переживає складний і відповідальний період своєї історії - відбувається поступове зміцнення основ правової державності нового демократичного суспільства. Це вимагає подолання наслідків та залишків тоталітарного минулого, переходу до норм, інститутів і цінностей європейської демократії, до визнання людини найвищою соціальною цінністю, а захист прав і свобод людини і громадянина - головною метою, стратегічним завданням демократичної, соціальної, правової держави.
Діяльність сучасної української держави загалом має людино - центричний характер, що змістовно наповнює гуманним змістом всі її основні функції. Це означає, що головний напрям її діяльності як демократичної, соціальної, правової держави полягає у поліпшенні якості життя громадян, консолідації суспільства та відродженні духовних цінностей нації.
Перехід української державності від тоталітаризму до демократичної соціальної, правової держави зробив функцію захисту прав і свобод громадян пріоритетною. Ця функція української держави за своєю значимістю дещо співпадає із метою діяльності демократичної держави, її основним завданням.
Функцію захисту прав і свобод людини вітчизняні вчені вважають основною внутрішньою функцією [8, с. 169, 184, 198 та ін]. Її розглядають не лише як основний напрям діяльності держави, а і як сутність, головну стратегічну мету і завдання демократичної, соціальної, правової держави.
Окремі російські автори також розглядають функцію захисту прав і свобод людини і громадянина як основну функцію держави [27, с. 59, 167]. Окремі автори цю функцію називають: "охорона прав і свобод громадян" [143, с. 98]. У певних випадках функцію захисту прав людини і громадянина розглядають у складі соціальної функції держави: "соціальна функція держави покликана забезпечити соціальний захист особи, нормальні умови життя для всіх членів суспільства без врахування їх безпосередньої участі у виробництві благ" [281, с. 158]. Водночас Л.Д. Воєводін, наприклад, окремо не вирізняє функцію захисту прав і свобод людини і громадянина як окрему функцію держави. Він вважає, що "обов'язок держави визнавати, дотримуватися і захищати права і свободи людини і громадянина - одна із основних функцій, тобто головна мета і провідний напрям її діяльності" [37, с. 249].
Функція захисту прав і свобод людини і громадянина нині проголошена пріоритетною в діяльності української держави, особливо після прийняття нової демократичної Конституції України, вступу в 1995 р. до Ради Європи і визначення пріоритетним завдання інтеграції України в Європейський Союз. Входження України у європейський цивілізаційний економічний, політичний та правовий простір об'єктивно зумовлено існуючими геополітичними реаліями, логікою становлення глобалізованого світу і внутрішніми потребами нашої країни. Все більш переконливим є той факт, що захист прав і свобод людини і громадянина є необхідною умовою виживання і життєзабезпечення всіх систем українського суспільства - політичної, економічної, моральної, культурної, екологічної тощо.
Так, Конституція України у Загальних засадах закріплює два важливих положення: головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3) та встановлення такого правового порядку, за яким ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19). Власне правам людини в ній присвячено значну частину спеціального другого розділу Конституції України. Його розміщення слідом за загальними засадами підкреслює їх важливість та нове співвідношення між людиною і державою, що встановлює: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи мають визначити зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3), зокрема тих її органів, про які йдеться у подальших розділах Конституції України.
Для здійснення політики української держави у питаннях прав і свобод людини і громадянина принципове значення має ст. 3 Конституції України про те, що права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звідси випливає, що всі гілки влади, всі ланки державного механізму української держави мають слугувати забезпеченню прав і свобод людини і громадянина.
Поряд з діяльністю державних органів, спрямованою на захист прав людини і громадянина в демократичному суспільстві, істотне значення має власна активність особи, тобто її вміння самозахищатися. При цьому відповідно до законодавства України способи захисту можуть бути різні: оскарження дій посадових осіб, звернення до засобів масової інформації, використання правозахисних організацій і громадських об'єднань (профспілки та ін.). Так, згідно зі ст. 4 Закону "Про засоби масової інформації" (преса), в Україні всі громадяни у відповідності із ст. 9 Закону України "Про інформацію" мають право на розповсюдження через друковані органи засобів масової інформації публічно розповсюджувати інформацію про діяльність державних органів і організацій, об'єднань громадян і їх посадових осіб, а також інших об'єднань, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод, законних інтересів, здійснення завдань і функцій держави.
Коли при характеристиці діяльності державних органів йдеться про права людини і громадянина, то використовується поняття "визнання", "дотримання", "охорона", "забезпечення", "захист". Вважаємо, що "забезпечення прав громадян" ширше, ніж поняття "визнання", "дотримання", "охорона". Так, наприклад, у правоохоронній діяльності держави тісно переплетені поняття - "захист", "охорона", "забезпечення" прав громадян. Захищаючи будь-яке порушене право, чи відновлюючи його, держава тим самим забезпечує умови для його виконання. І навпаки, створення умов для безперешкодних перетворень в життя певного права держави захищає це право.
В.І. Темченко вважає, що термін "захист" слід розуміти у єдності т
- Київ+380960830922