РОЗДІЛ 2
ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ: ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ ТА ЮРИДИЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ
2.1. Поняття та ознаки правоохоронної діяльності
Сучасна держава виконує значний комплекс завдань. Сприяння розвитку економічних відносин, науки, гарантування свободи політичної діяльності, забезпечення екологічної та інформаційної безпеки, підтримання обороноздатності та охорона державної безпеки - це лише невелика частина різнобічної діяльності держави.
Одним з основних напрямів діяльності держави є охорона прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, державних та громадських підприємств, установ, організацій, створення умов для ефективного використання фізичними та юридичними особами своїх прав. Стаття 3 Конституції України - Основного закону нашої держави - проголошує: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" [74].
Як зазначають деякі науковці "визнання державою прав людини шляхом закріплення їх у Конституції та інших законодавчих актах розглядається лише як перший крок до їх утвердження й реалізації. Держава повинна докладати всіх зусиль для гарантування, охорони й захисту прав людини, що визначає головний напрям гуманізації державної діяльності, цивілізовані риси правового демократичного устрою суспільства" [92, с. 6].
Таким чином, виконання завдань щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони законності та правопорядку має здійснюватися всіма органами державної влади та державними організаціями. Однак, як зазначають Ю.А. Ведєрніков, В.К. Шкарупа, В.П. Карпунчев "для більшості державних органів їх виконання (йдеться про виконання завдань щодо захисту прав і свобод людини, охорони законності та правопорядку. - А.М.) є важливою, але не основною й тим більше не єдиною функцією. Для них першочерговим є вирішення господарських, соціальних, культурних, оборонних завдань; діяльність по охороні правопорядку та законності вони виконують поряд із здійсненням своїх основних функцій" [25, с. 103].
Тому, для реалізації цього важливого напряму діяльності держави - охорона прав і свобод людини і громадянина, забезпечення законності та правопорядку - створюються спеціальні органи й організації, які отримали назву правоохоронних, а діяльність, що ними здійснюється йменується правоохоронною. Однак, це зовсім не означає, що самі громадяни позбавляються можливості захищати в будь-який законний спосіб свої права та свободи, активно домагатися виконання державними органами покладених на них завдань та сприяти їм у цьому. Більш того, одним з головних напрямів державної політики в Україні є широке залучення громадськості до участі в державних справах взагалі та в правоохоронній діяльності, зокрема. "Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи цих органів, керівники підприємств, установ, організацій у межах своєї компетенції, а також громадяни сприяють громадським формуванням в охороні громадського порядку і державного кордону" - зазначено в ст. 15 Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" [93]. А відповідно до Указу Президента України
№ 650/99 від 16 червня 1999 р. "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку" відповідні органи зобов'язані були "ужити заходів щодо відновлення роботи громадських пунктів охорони порядку, вирішити питання про повернення їм приміщень, що раніше вони займали, або виділення інших, забезпечити утворення громадських пунктів охорони порядку там, де їх немає..." [94].
Зазначимо, за кількістю суб'єктів і значенням у державі правоохоронна діяльність посідає значне місце, а тому перебуває в центрі уваги органів влади, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації та окремих громадян. Досить часто поняття "правоохоронна діяльність" застосовується у правовій та соціально-політичній літературі. Однак, це не сприяє його однозначному розумінню.
Чинне законодавство не містить визначення правоохоронної діяльності. Тому щодо дефініції цього поняття висловлюються різні думки й, відповідно, тривають активні суперечки, про те, які органи слід віднести до правоохоронних.
Визначаючи правоохоронну діяльність, слід, перш за все, визначити її сутність, встановити співвідношення з такими категоріями теорії держави та права як "правоохоронна система", "охоронна функція права", "система правоохоронних органів". Одночасно треба враховувати також різноманітність підходів до трактування самого поняття права та правоохоронної функції держави. До того ж, слід розрізняти зміст зв'язку понять права та охорони. Варіантами такого зв'язку, як вказує
О.Д. Тихомиров, є 1) діяльність з охорони права; 2) охоронна діяльність з використанням права; 3) охорона права з використанням права; 4) охоронна діяльність, врегульована правом [95, с. 111].
Цілком слушною є думка Ю.В. Степаненко про те, що "проблема дослідження правоохоронної діяльності витікає з проблем функцій права, функцій держави та її органів, а також форм їхнього здійснення; правоохоронної системи, юридичної діяльності, реалізації права" [96, с. 20].
Тому, передусім, з'ясуємо зміст правоохоронної функції держави. Однак, зауважимо, в теорії держави та права не склалося єдиного підходу до визначення поняття цього напрямку діяльності держави. Навіть питання про віднесення до функцій держави саме правоохоронної функції залишається невирішеним [97, с. 37]. Так, Ю.В. Степаненко зазначає, що для одних учених це очевидний, невикликаючий сумнівів факт (Ю.Є. Аврутін,
О.Г. Братко, І.М. Зубов, І.І. Мушкет, Г.А. Туманов, М.В. Черноголовкін,
Є.Б. Чубів). Інші дослідники охоронну функцію не виділяють як само
- Київ+380960830922