РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ІДЕЇ РОЗБУДОВИ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ У ПРАЦЯХ
ВИКЛАДАЧІВ ТА ВИПУСКНИКІВ НІЖИНСЬКОГО ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ
У розділі на основі психолого-педагогічних джерел, філософської літератури
висвітлено ідеї підготовки вчителя у педагогічній спадщині викладачів
Ніжинського історико-філологічного інституту М.Лавровського, О.Музиченка,
М.Скворцова, М.Лілєєва, П.Первова, яким приділена недостатня увага у
педагогічній науці. Джерельною основою для теоретичного матеріалу слугували
наукові розвідки з історії педагогіки Н.Дем’яненко, Л.Вовк, С.Гончаренка,
В.Майбороди, Б.Ступарика, О.Сухомлинської М.Ярмаченка [42, 43; 27; 6, 37; 200;
123; 110; 203, 234 ]; численні періодичні видання кінця ХІХ – початку ХХ ст.
[56-60, 95-100, 105, 116-120, 214-220].
Ніжинська вища школа в усі періоди свого розвитку характеризувалася високим
інтересом до розробки наукових засад професійно-педагогічної підготовки
вчителя. Плеяда талановитих науковців, які працювали у ВНЗ, прагнули
вдосконалити підготовку кандидатів на учительські посади. У своїх працях відома
дослідниця Н.М.Дем’яненко зазначає, що викладачі Ніжинського
історико-філологічного інституту стояли біля витоків розробки наукових засад
загальнопедагогічної підготовки вчителя [Див. 41].
Вирішення проблеми підготовки педагогічних кадрів у Ніжинському
історико-філологічному інституті неможливо без висвітлення педагогічних
поглядів та науково-педагогічної діяльності професорсько-викладацького складу у
ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., внеску провідних викладачів у вдосконалення
змісту загальнопедагогічної підготовки вчителів. Однак, слід зазначити, що
надбання викладачів досліджені ще недостатньо. Аналіз спадщини
професорсько-викладацького складу інституту сприятиме розв’язанню актуальних
проблем філософії освіти, стимулюватиме інтерес до ґрунтовного вивчення та
практичного використання демократичних ідей в період розбудови вищої
педагогічної освіти.
2.1. Напрями реалізації ідей вдосконалення професійно-педагогічної підготовки
вчителів у працях М.О.Лавровського (1825-1899), П.О.Заболотського (1877-1918),
П.Д. Первова (1862-?), М.І.Лілєєва (1849 -1911)
Найбільш яскравою особистістю серед викладацько-професорського складу закладу
був випускник Головного педагогічного інституту, видатний педагог, досвідчений
викладач, доктор філософії, відомий славіст Микола Олексійович Лавровський
(1825-1899), який тривалий час працював ад’юнктом кафедри педагогіки
Харківського університету.
У межах параграфу з’ясуємо внесок цього вченого у розбудову змісту професійної
підготовки вчителів, оскільки саме він стояв біля наукових витоків засад її
створення. Перебуваючи на посаді директора створеного у 1875 р. Ніжинського
історико-філологічного інституту, завдяки блискучим педагогічним та
організаторським здібностям, М.Лавровський багато зробив для його становлення:
дібрав когорту видатних викладачів, зміцнив матеріальну базу, створив при
інституті гімназію як заклад для проведення педагогічної практики, вдосконалив
навчально-виховний процес.
За період директорства М.О.Лавровського у педагогічному колективі встановилась
атмосфера доброзичливості, оскільки його талант керівника сприяв тому, що всі
справи навчально-виховного характеру вирішувались вміло та швидко. Директор
по-батьківському ставився до студентів, створював їм ситуації успіху, цінуючи
їх здібності та індивідуальну неповторність.
Колеги оцінювали М.О.Лавровського як здібного викладача і наставника: «В усному
повідомленні студента як майбутнього учителя вимагав ясності, методичності;
посилання студента на того чи іншого ученого змушувала його дізнаватись, чи з
достатньою повнотою ознайомлений студент з його твором...” [48, с.33];
„…дивував студентів багатою ерудицією: він знав усі твори, перераховані на
основі професорських лекцій студентам з тієї чи іншої науки” [14, с.1109].
З метою пропаганди педагогічних знань М.Лавровський заснував у 1877 р. часопис
„Известия историко-филологического института кн.Безбородько в Нежине”, у якому
друкувалися праці викладачів та студентів закладу. Значним внеском директора у
вдосконалення професійної підготовки вчителів було відкриття у 1881 році
історичного відділення, яке підготувало до 1917 р. 66 фахівців. Нове відділення
узаконювалося циркуляром міністра від 6 серпня 1882 року, його випускникам
одночасно надавалось право займати посади вчителів давніх мов та історії в
гімназіях та прогімназіях за умови, якщо вони проводитимуть наукові дослідження
з грецької та латинської мов під час навчання в інституті.
Заслугою М.О.Лавровського вважаємо те, що він разом з конференцією закладу
створив програму проведення педагогічної практики в гімназії, про яку йтиметься
далі (див. § 3.2), де визначалась основна мета практичної діяльності вихованця
закладу – формування професійно-педагогічних умінь, розвиток інтересу до
педагогічної діяльності.
Надаючи великого значення практичному компоненту педагогічної підготовки
вихованців інституту, на урочистому акті 30 серпня 1878 р. директор
наголошував: “Значення пробних уроків визначається визнаною необхідністю для
майбутніх учителів попереднього ознайомлення зі способами та прийомами
практичного викладання в тих школах, для яких вони призначаються” [149, с.4].
Лавровський М.О. визнавав важливість пробних уроків засобом актуалізації знань
та закріплення навичок у практичній діяльності майбутнього вчителя. Ось як
згадував про ці уроки А.Добіаш: „По суботах ввечері щонеділі проходили бесіди
наставників-керівників зі студентами з даних на протязі тижня пробних у
- Київ+380960830922