Ви є тут

Лінгвістичний вимір політичного маніпулювання.

Автор: 
Юр\'єва Олена Геннадіївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U004387
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МАНІПУЛЯТИВНІ СЦЕНАРІЇ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ МЕТОДИ
ПОЛІТИЧНОГО МАНІПУЛЮВАННЯ
2.1. Маніпулятивні сценарії: стратегія і тактика політичного маніпулювання
На початку ХХI сторіччя інформаційно-психологічна взаємодія у межах держави та
на міждержавному рівні набирає абсолютно інші форми, що пов’язано з посиленням
темпів розвитку сфери інформаційних технологій, накопичення досвіду й
інформації, зміни в мотивації співробітництва. Так, якщо для ХХ століття було
притаманно протистояння різних ідеологічних таборів, то ХХI століття може стати
ерою економічного протистояння та культурної експансії. Глобальний
інформаційний простір здобули силами великих телекомунікаційних корпорацій
(CNN, BBC), а для повноцінної конкуренції з такими гігантами державі необхідна
не лише команда кваліфікованих професіоналів, але й суттєва фінансова
підтримка. Саме тому внутрішні маніпуляції та маніпулятивні експерименти можуть
негативно вплинути на розвиток країни в цілому та загальмувати соціальні
процеси.
На думку російського вченого Грачова: «у світі відбувається прихована війна з
використанням невидимої, але серйозної інформаційно-психологічної зброї, мета
якої — володіти свідомістю людей, управляти їхньою поведінкою» [44, c.36]. При
цьому міжнародні комунікації одночасно виступають силовим центром, впливаючи на
процес прийняття рішень, формуючи суспільну думку на глобальному рівні.
ХХ століття стало доказом можливості маніпулювання мільйонними масами в
інтересах вузького кола людей. Прикладами глобального масштабу можуть бути
«соціалістичні експерименти» (СРСР, Куба, КНР), а також глобальні проекти
«штучної демократизації» (Ірак, Югославія, Грузія).
Світові політичні гіганти за допомогою маніпулятивних методів створюють
глобальну маніпулятивну систему, яка включає формування міфів, зміну ціннісних
установок та стереотипів, зміну мотиваційних станів та ставлення, а в
перспективі суттєво вплине на модифікацію поведінки.
Сучасні політичні процеси насичені різноманітними подіями, явищами, тоді як
політичні актори намагаються нав’язати аудиторії власні погляди та рецепти
боротьби зі щоденними політичними кризами. Все це вимагає не лише професійності
політика, але й його вміння ефективно вплинути на натовп та колег з метою
збереження та захисту власних інтересів або інтересів спонсорів. Саме це є
причиною того, що сучасна українська політика переповнена різноманітними та
різновекторними маніпулятивними та антиманіпулятивними хвилями.
На сьогодні у політичному житті різними політичними акторами реалізуються
різновекторні маніпулятивні сценарії, які в межах комунікативного поля формують
специфічне маніпулятивне поле. Варто зазначити, що це поле суто наукова
категорія і фізично виокремити його неможливо, так як і неможливо чітко
розмежувати політичне і маніпулятивне у політичному процесі. Це пов’язано, перш
за все, зі складністю проблеми, яка досліджується та, по-друге, зі складністю
політичного світу як такого.
Парадокс маніпулятивних процесів полягає у тому, що відправником
маніпулятивного месіджу завжди є конкретна людина. «Все, що кажеться, каже
хтось», — стверджує У.Матурана [109, с.88]. Повідомлення ніколи не
відправляється заради самого повідомлення; воно пояснюється інтенцією промовця
та його очевидними чи прихованими цілями, інтересами. Мета політичного месіджу
будь-якого масштабу (від слогану до промови) полягає в організації дій об’єкту
маніпулювання. На думку М.Бахтіна: «слово — це завжди вчинок» [15], його
позицію розділив Ю. Рождественський, який визначив новий термін «моводія», що
демонстрував співвідношення та зв’язок мови та людської поведінки, як наслідку
мовлення [16].
Так, у статті про філософію вчинку М.Бахтін пише про свідоме, відповідальне
мислення, про вчинок та висловлювання-вчинок [15]. Тому висловлювання «є думка»
— це слоган безвідповідальної комунікації у тоталітарному суспільстві,
суспільстві з розподіленою відповідальністю («Партія сказала — комсомол
відповів «Так»). Реципієнтів інформації може бути багато, але особисту
відповідальність за власну інтерпретацію та наступні дії несе кожна людина
окремо.
Цю модель можна адаптувати до маніпулятивних сценаріїв, які є невід’ємною
частиною сучасних політичних процесів, але відповідальність за наслідки
реалізації маніпулятивних стратегій та тактик несуть учасники маніпулятивного
сценарію, не залежно від ролі, яку вони виконують.
Маніпулятивний сценарій — це складна та багаторівнева політична категорія, яка
пояснює та уможливлює процес створення, зберігання та продукування політичної
та соціальної «реальності» в інтересах маніпулятора за допомогою маніпулятивних
методів, які складають окремі маніпулятивні стратегії і тактики.
Варто зазначити, що маніпулятивний сценарій представляє собою маніпулятивний
процес в його динаміці від маніпулятивної інтенції (задуму) до досягнення
політичної мети маніпулятора. Реалізація маніпулятивного сценарію відбувається
завдяки створенню нових символів та смислів, наповнення політичних очікувань
новим змістом, які у сукупності викривляють буденну реальність або відволікають
від неї людей. Процес реалізації маніпулятивного сценарію — це не просто
презентація викривленої або спотвореної інформації, це процес створення певної
сфери, в якій запланована діяльність (інтелектуальна чи фізична) втрачає сенс,
при цьому для вирішення проблеми виокремлюються нові шляхи, які в практичній
політиці «підказує» маніпулятор.
Наприклад, якщо вислів, який пролунав на початку розмови, може сприйматися в
одному смислі, то при подальшому уточненні та деталізації думки, попередні
смислі змінюються, уточнюються,