РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ І ТАДЖИКИСТАНУ ЯК ПРОЯВ ЗАГАЛЬНОГО І ОСОБЛИВОГО У ВЗАЄМОДІЇ ТРАНЗИТИВНИХ СУСПІЛЬСТВ
2.1 Економічні передумови співробітництва України і Республіки Таджикистан
У попередньому розділі при аналізі загальних рис трансформаційних соціумів обґрунтовано доцільність соціально-економічної співпраці України з ними, насамперед з країнами пострадянського простору. Ця співпраця не є якоюсь відмовою від широкої участі нашої країни у міжнародному поділі праці чи якимось регіональним або політичним варіантом її автаркії. Воно органічно випливає з реалій сучасного стану економіки і виступає невід'ємною складовою раціональної зовнішньої політики України та її міжнародних економічних відносин. Ці відносини дають змогу реалізувати можливості, які на сучасному етапі неможливо забезпечити при орієнтації співробітництва тільки на економічно розвинені країни світу [66, 181].
Стратегічна мета співпраці України з іншими транзитивними соціумами полягає у поступовому створенні умов для відновлення та пожвавлення сфери матеріального виробництва, її наступної модернізації й досягнення рівня конкурентоспроможності нашої національної економіки, який дасть реальну можливість перетворити її у гідного і сильного гравця на складному й вкрай мінливому полі світового господарства і міжнародних економічних відносин [38].
Сучасна світова економіка переживає складний період модернізації та прискореного інноваційного розвитку, який тільки й дає можливість успішно вижити в умовах загострення міжнародної конкуренції [117]. На забезпечення модернізації спрямовані велетенські фінансові, матеріальні та інтелектуальні ресурси. Так, введення єдиної європейської валюти сприяло формуванню в ЄС динамічного фондового ринку. За оцінками "Business Week", на цьому ринку в 1999 році було випущено цінних паперів на 222 млрд. дол., що вдесятеро перевищувало показник 1995 року. Тоді ж європейські компанії спрямували 200 млрд. дол. тільки на розвиток інформаційних технологій, а наступного 2000 року цей показник збільшився ще на третину [77, с. 284].
Разом з тим, сьогодні західне домінування у світовій економіці помітно слабшає. Найбільш динамічно розвивається Азія. Поряд з традиційними лідерами - Японією та Південною Кореєю - Китай та Індія небезпідставно претендують на роль альтернативних центрів інтенсивного економічного розвитку на інноваційній основі. Вони накопичили величезні фінансові ресурси та енергійно, навіть агресивно освоюють нові ринки. В орбіті їхніх інтересів - і транзитивні країни Центральної Азії. На жаль, сьогодні ні Україна, ні інші пострадянські країни не мають належних коштів не тільки для того, щоб активно і на рівних суперничати на світових ринках з його провідними гравцями, а й для того, щоб модернізувати свою економіку на базі сучасних високих технологій, забезпечити її конкурентоспроможність.
Тому їм доводиться одночасно вирішувати складну й суперечливу сукупність невідкладних проблем. Перша з них - пожвавлення економіки після тривалої глибокої кризи, а значить пошук ринків, де за своєю ціною недосконала і недостатньо якісна продукція зможе знайти свого споживача, змушеного купувати її через дефіцит коштів для придбання більш якісної, але дорогої продукції провідних економічно розвинених країн. Другою проблемою є накопичення фінансових ресурсів, необхідних для модернізації технологічної бази національної економіки, для відродження на інноваційній основі наукоємної машинобудівної та інших перспективних галузей. Третя проблема - прискорення трансформацій і створення сприятливих умов для розвитку економіки і підвищення добробуту народу. Адже головним її інвестором може виступати лише внутрішній споживач, попит якого має бути платоспроможним.
Однак, як цілком справедливо підкреслює В. Андрущенко, "історію творять люди, а не машини. Водночас людина досягає свободи, не ігноруючи роль техніки, а розумно використовуючи її, створюючи суспільство, вільне від усіх форм відчуження, в тому числі й відчуження машини". На його глибоке переконання, "машинний фетишизм не повинен заступати машиною людину та її суспільні відносини. Майбутнє належить людям, які володіють машинами такою самою мірою, як і власними суспільними відносинами. Суб'єктивний чинник історичного процесу, як і його об'єктивна складова, є потужним чинником розвитку" [8, с. 381].
Важливо, щоб структуроутворюючим чинником всієї системи сучасних зовнішньоекономічних і політичних відносин нашої країни, її зовнішньої політики взагалі виступали національні інтереси України, які випливають з цілей і стратегії транзитивності й конкретизуються в основних напрямах суспільно-політичного, соціально-економічного і духовно-культурного відродження та подальшого сталого розвитку нашої молодої держави. Таким чином, співпраця з транзитивними країнами має розглядатись як прояв діалектики загального і особливого її зовнішньоекономічних відносин при формуванні та реалізації стратегії цього розвитку. Водночас ця співпраця виступає і проявом діалектичної єдності цілого і частини, оскільки воно є невід'ємною складовою частиною цілісної внутрішньої і зовнішньої політики країни та її участі у міжнародному поділу праці, з іншого.
Складну природу взаємодії цілого і частини досить детально досліджує
В. Афанасьєв, який звертає увагу на те, що "відносна самостійність частин проявляється у їхній диференційованості, певній розчленованості, просторово-часовій локалізації. Цілісна система завжди диференційована на частини, але характер, принципи диференціації в різних цілісних утвореннях неоднакові". "Ціле і частина, а також частини одного й того ж цілого відрізняються інколи і за часом свого виникнення та існування, що також є вираженням відносної самостійності частин. Ціле часто існує довше своїх частин, однак не менш часто буває і так, коли ціле руйнується, а частини продовжують існувати" [14, с. 17].
В основі співпраці України з транзитивними соціумами лежать суто праг