Розділ 2
НАБУТТЯ ПРАВА НА ВИКОРИСТАННЯ
ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК У ГОСПОДАРСЬКОМУ ОБОРОТІ
2.1. Критерії охороноздатності торговельних марок
Процес набуття прав на торговельні марки здійснюється у відповідному порядку,
який включає вимоги до об’єкта торговельної марки, вимоги до суб’єкта прав на
торговельні марки, підстави набуття прав на торговельні марки та етапи набуття
прав на торговельні марки. Вимоги щодо суб’єктів прав на торговельні марки були
розглянуті у першому розділі даного дослідження. У даному розділі будуть
розглянуті вимоги до об’єкта торговельної марки, підстави набуття прав на
торговельні марки та їх класифікація, а також етапи набуття прав на торговельні
марки відповідно до кожної підстави. Слід зазначити, що відповідність
позначення критеріям охороноздатності є важливою умовою набуття прав на
торговельні марки, без дотримання якої правова охорона торговельної марки не
настане. Проте, відповідність позначення критеріям охороноздатності не означає
автоматичної його охорони, адже для її виникнення необхідно набути права на
торговельну марку на певній правовій підставі.
Із визначення поняття торговельної марки випливає, що в її якості можуть бути
зареєстровані різноманітні позначення. Проте, законодавчо встановлюються певні
обмеження, що не дозволяють зареєструвати у якості торговельної марки певні
позначення як такі, чи певні позначення залежно від ситуації. Для того, щоб
позначення набуло статусу торговельної марки, воно повинно відповідати вимогам
законодавства про охороноздатність. Охороноздатність – це юридична властивість,
яка визначається сукупністю ознак, необхідних для реєстрації позначення як
торговельної марки чи застосування щодо нього іншої підстави правової охорони.
Охороноздатність також можна визначити як умови, яким повинно відповідати
позначення, щоби отримати охорону у якості торговельної марки. Перший тип умов
стосується основної функції торговельної марки – відрізняти товари і послуги
одного підприємства від товарів і послуг інших підприємств, тобто вимога
розрізняльної здатності. Другий тип умов стосується можливого негативного
впливу торговельної марки на суспільство, якщо вона вводить оману або порушує
публічний порядок або мораль [63]. Саме такі ознаки, яким повинно відповідати
позначення, щоб отримати охорону у якості торговельної марки, називають
критеріями охороноздатності торговельних марок.
Існують різні підходи до визначення критеріїв охороноздатності торговельних
марок. Деякі науковці, узагальнюючи результати аналізу юридичної літератури,
пропонують три підходи до визначення критеріїв охороноздатності торговельних
марок: 1) легальний (або негативний) – ознаки охороноздатності торговельних
марок наводять у формі легального переліку шляхом перерахування підстав для
відмови у наданні правової охорони; 2) позитивний – за даним підходом до ознак
охороноздатності торговельних марок, визначених у позитивній формі, як правило,
відносять новизну, розрізняльну здатність, реєстрацію торговельної марки
стосовно певного переліку товарів і послуг; 3) комбінований – за даним підходом
торговельні марки повинні мати розрізняльну здатність, новизну, а також
неповинні бути оманливими або здатними ввести в оману споживача стосовно товару
або його виробника та суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності та
моралі [128, с. 39, 40]. Слід зауважити, що для отримання позначенням правової
охорони у якості торговельної марки необхідним є набуття прав на них
у встановленому законом порядку, проте цей юридичний факт не слід відносити до
критеріїв охороноздатності торговельних марок, адже критерії охороноздатності
торговельних марок є тими юридичними ознаками торговельних марок, без яких
набуття (та підтримання чинності) прав на цей об’єкт є неможливим. Є винятки,
коли набуття прав на торговельну марку, зокрема у інших державах, розглядається
як фактор визначення відповідності позначення критеріям охороноздатності, про
що буде зазначено нижче. Наявність правової охорони (те, що позначення
зареєстровано, або набуло правової охорони на підставі використання
у господарському обігу, або визнано добре відомим) є однією з юридичних ознак,
що відрізняє торговельну марку від інших позначень, які існують у соціальній
дійсності.
Існують різні підходи до класифікації критеріїв охороноздатності торговельних
марок. У Першій Директиві та Регламенті ЄС [123]; [184], Законі Російської
Федерації щодо торговельних марок [48] ці умови розподіляють на дві групи: 1)
абсолютні – підстави для відмови, що дозволяють без співставлення з іншими
об’єктами прав третіх осіб оцінити сутність заявленого позначення, його
здатність виконувати функції товарного знака, включаючи основну функцію
індивідуалізації. Сюди відноситься вимога розрізняльної здатності,
відповідності публічному порядку, принципам гуманності і моралі, неможливості
введення в оману; 2) відносні підстави, які дають відповідь, чи не буде
заявлене позначення (навіть якщо воно має розрізняльну здатність, якщо може
ввести в оману споживача тощо), у випадку його реєстрації, порушувати права
третіх осіб на інші об’єкти, тобто вимога новизни. Виділення таких підстав для
відмови базується на ст. 6 quinquies Паризької конвенції, в якій розглянуті
критерії зосереджені у різних частинах даної статті: пунктах В2, В3 та В1. На
розмежування критеріїв, які можуть застосовуватися під час оцінки заявленого
позначення, вказано і у виданні Всесвітньої організації інтелектуальної
власності “Ведення до інтелектуальної власності” [171]. Як бачимо, виділення
і розмежування таких підстав є концептуальним не лише для застосування в
національному закон
- Київ+380960830922