РОЗДІЛ 2
Етапи, провідні тенденції становлення та розвитку соціальної педагогіки як
науки в Україні
2.1. До витоків соціальної педагогіки як науки
(початок Х1Х – 20-ті рр. ХХ ст.)
Щоб правильно зрозуміти діалектику розвитку соціальної педагогіки в Україні,
необхідно проаналізувати її витоки не тільки у вітчизняній науці, але й
простежити, як вплинула на неї зарубіжна соціально-педагогічна теорія й
практика. Будь-яка наука, за слушною думкою Б.Бім-Бада, набуває об’єктивного
змісту тільки в тому випадку, коли її “розглядають не як таку, що народилась
готовою, а як підсумок роботи попередніх поколінь” [52; c.3].
Взагалі, біля витоків зародження соціально-педагогічних ідей знаходилися
античні філософи (Арістотель, Демокріт, Платон та ін.). Вони вперше
сформулювали ідею соціального виховання, зміст якої полягав у необхідності
виховання людини в суспільстві й для суспільства.
Значний внесок у розробку соціально-педагогічної теорії й практики зробили й
такі відомі зарубіжні педагоги, як Ф.Бекон, Й.Гербарт, А.Дістервег, Е.Дюркгейм,
Д.Дьюі, Я.Коменський, П.Наторп, Й.Песталоцці, Ф.Рабле, Е.Роттердамський та
деякі інші. Ці вчені стояли біля витоків розробки соціальної педагогіки як
науки, сформулювали її принципи, визначили й науково обґрунтували провідні
фактори соціалізації особистості, розробили напрями діяльності з обдарованими
дітьми, пов’язали соціальну педагогіку з філософією, організували соціальне
виховання сиріт та безпритульних дітей.
Серед вітчизняних дослідників, що займалися вивченням теоретичних засад
педагогічної науки, слід назвати П.Блонського, П.Каптерєва, А.Володимирського,
В.Зеньковського, М.Іорданського, А.Макаренка, Я.Мамонтова, І.Соколянського,
К.Ушинського, С.Шацького та деяких інших. Ці педагоги визначили сутність та
предмет соціальної педагогіки, започаткували провідні соціально-педагогічні
терміни та поняття (“педагогіка середовища”, “педагогічне середовище” та ін.),
суттєво доповнили соціально-педагогічні принципи і напрями діяльності
соціального педагога (зокрема, робота з правопорушниками). Внесок вітчизняних і
зарубіжних учених у розвиток ідей соціальної педагогіки та соціального
виховання висвітлено в статтях Л.Штефан [848; 851; 829; 830; 831;833; 835; 838;
844; 847; 849; 850; 846].
Виходячи з того, що Х1Х і ХХ століття характеризуються різними економічними,
соціально-політичними та організаційно-педагогічними чинниками, вважаємо за
доцільне досліджуваний період умовно поділити на два етапи, тобто розглянути
окремо процеси становлення та розвитку соціально-педагогічної теорії й практики
в Х1Х і на початку ХХ ст. (до 20-х рр.).
Початок Х1Х ст. ознаменувався тим, що у філософії як “всеохоплюючій” науці, до
складу якої до середини даного століття входила і педагогіка, починають
частково розроблятися й питання соціально-педагогічної теорії.
Зокрема, в зазначений період до педагогіки вводяться терміни, що мали
соціально-педагогічну спрямованість і подальше використання в даній науці. Це:
- “суспільне виховання”, тобто процес виховання в громаді (Й.Песталоцці);
- “педагогічне середовище” — середовище, яке сприяло вільному та всебічному
формуванню педагогічних переконань (К.Ушинський);
- “педагогічна антропологія” (К.Ушинський) та деякі інші.
Визначення в другій половині Х1Х ст. філософії як самостійної науки сприяло
відокремленню від неї і незалежному розвитку інших наук [39-41; 112]. (Взагалі,
для розвитку наукових знань характерне чергування процесів інтеграції та
диференціації [197; 635]). Простежимо, як зв’язки соціальної педагогіки з
іншими науками вплинули на її становлення й розвиток.
Першою інтегрованою наукою була філософія. “У ХУ111 і на початку Х1Х ст., —
писав М.Бердяєв, — у нас дійсної філософії не було… Коли в Х1Х ст. у Росії
народилась філософська думка, то вона стала переважно релігійною, моральною та
соціальною. Це означало, що центральною темою була тема про людину, про долю
людини у суспільстві та в історії” [41, c.29, 75].
Соціальна сутність філософії знайшла своє відбиття у загальнонаукових
принципах, до складу яких належали й соціально- педагогічні. Це:
- принцип гуманізму, котрий полягав у створенні атмосфери людських
взаємостосунків та боротьбі за загальнолюдські цінності (Й.Песталоцці,
А.Дістервег) і був провідним не тільки в зарубіжній науці, але й у
вітчизняній педагогіці середини Х1Х ст., про що, зокрема, свідчать архівні
джерела [895, apк. 4];
- принцип “утримуючого виховання”, сутність якого зводилась до необхідності
утримувати вихованця від поганих вчинків, культивувати слухняність
(Й.Гербарт);
- принцип трудового виховання (Й.Песталоцці);
- принцип соціального виховання, тобто виховання в державі і для держави
(Й.Песталоцці);
- принцип природовідповідності (А.Дістервег, Й.Песталоцці);
- принцип культуровідповідності виховання, який полягав у тому, що у вихованні
обов’язково враховувались умови місця та часу, одним словом, “уся сучасна
культура в широкому та всеохоплюючому розумінні слова” (А.Дістервег).
Отже, уже на початку Х1Х ст. правильно визначились провідні принципи соціальної
педагогіки, які не втратили своєї актуальності й сьогодні. Але не була зроблена
їх класифікація та систематизація.
Вивчення науково-педагогічних праць [93; 232-236; 704; 741; 268; 436-441; 494]
приводить до висновку, що в другій половині Х1Х ст. у розвитку світової
соціально-педагогічної думки (Англія, Німеччина, США та деякі інші країни) ідеї
соціального формування особистості, соціальної зумовленості виховання займали
чільне місце. У відповідь на суспільні потреби з’явилась і особлива сфера
соціальної діяльності — соціальна робота. Більш ш
- Київ+380960830922