РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ
2.1. Фіскальна децентралізація як основа формування регіональної податкової політики
Ефективне формування та реалізація податкової політики в Україні, забезпечення фінансової стійкості її регіонів неможливі без реформування бюджетно-податкової системи та міжбюджетних відносин на основі принципово нової моделі їх організації. У світовій практиці, залежно від державного та територіального устрою країни, поширеними є два види таких моделей - бюджетний федералізм і бюджетний унітаризм [116, с. 41].
Бюджетний федералізм - це модель організації міжбюджетних відносин, яка базується на договірно-правових стосунках між федерацією та її суб'єктами. Вона передбачає існування як державного бюджету федерації, так і державних бюджетів її суб'єктів [116, с. 41]. При такій моделі організації міжбюджетних відносин суб'єкти федерації мають широку фіскальну автономію та право на встановлення окремих податків, формування власних фінансових органів тощо.
Необхідно зазначити, що у науковій літературі термін "бюджетний федералізм" ототожнюють з поняттям "фіскальний федералізм". Автори наукових досліджень із цієї проблематики основний акцент роблять не на принципи взаємодії різних рівнів бюджетів, а на структуру бюджетного устрою. Однак між цими двома поняттями, на нашу думку, існує суттєва різниця, тому що принципи фіскального федералізму є концептуальною основою бюджетного устрою країни. На підставі пріоритетності цих принципів бюджетний федералізм повинен підпорядковуватися обраній моделі фіскального федералізму. Чітко побачити глибоку розбіжність між фіскальним та бюджетним федералізмом сьогодні досить просто завдяки поширенню у світі глобалізаційних процесів. Так, якщо взяти Європейський Союз, то можна зробити висновок, що фактично всі принципи фіскального федералізму лежать в основі фінансового устрою цього міжнародного утворення. Водночас жодна з існуючих у світі моделей бюджетного федералізму в Європейському Союзі не діє, оскільки національні фіскальні системи країн ЄС на теперішній момент недостатньо для цього інтегровані.
Найбільш прийнятним у науковій літературі є визначення фіскального федералізму як системи "налогообложения (taxation) и государственных расходов (public expenditure), при которой правами на получение доходов и управление расходами наделяются различные уровни государственного управления - от общенационального правительства до самых малых местных администраций" [201, с. 186].
Традиційна теорія фіскального федералізму дає широкий набір рекомендацій для закріплення за різними рівнями державної влади певних функцій і відповідних фіскальних інструментів, необхідних для виконання цих функцій [278, с. 1121]. Модель фіскального федералізму характерна переважно для федерацій.
Інша модель організації міжбюджетних відносин - бюджетний унітаризм - поширена в унітарних країнах, принципи якої закладаються в законодавчому порядку центральними органами влади. У моделі бюджетного унітаризму є лише один державний бюджет і численні місцеві бюджети, розмежування повноважень між якими дає широкий простір центральному уряду (ЦУ) та місцевим органам влади для проведення ефективної бюджетної та податкової політики.
Характерними рисами побудови міжбюджетних відносин на основі моделі бюджетного унітаризму є [116, с. 40; 246, с. 11]:
* наявність декількох рівнів бюджетної системи;
* розмежування відповідальності між центральним урядом і органами місцевого самоврядування у забезпеченні населення державними послугами;
* поєднання принципів централізму та децентралізму при розмежуванні бюджетно-податкових повноважень, доходів і витрат;
* відокремлене самостійне існування бюджетів усіх рівнів;
* наявність власної дохідної бази бюджетів центрального уряду та місцевого самоврядування;
* активна участь регіонів у формуванні та реалізації бюджетно-податкової політики, включаючи міжбюджетні відносини;
* високий рівень самостійності місцевих бюджетів;
* відповідальність органів державної та місцевої влади за збалансованість бюджету та бюджетне забезпечення;
* прояв на місцях необхідної податкової ініціативи та зацікавленості органів місцевої влади у нарощуванні власної податкової бази;
* наявність системи фінансового вирівнювання.
У 70-80-х роках у рамках моделі бюджетного унітаризму в багатьох розвинених унітарних державах організація міжбюджетних відносин набула моделі фіскальної децентралізації. Перш ніж перейти до розгляду окремих положень теорії фіскальної децентралізації і її практичної реалізації в ряді розвинених країн і країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, коротко зупинимось на теоретичних засадах фіскальної децентралізації. Необхідно зазначити, що наведене вище поняття передбачає багаторівневу систему органів влади, в якій кожен рівень має власний бюджет і діє в межах закріплених за ним бюджетних повноважень [246, с. 15].
В основі теорії фіскальної децентралізації лежить гіпотеза Ч. Тібу, яка формулюється наступним чином: "При наличии большого числа территориальных единиц и интенсивной миграции населения бюджетная децентрализация способствует паретто-улучшениям, так как она создает предпосылки для адекватного выявления предпочтений, касающихся локальных общественных благ и тем более полной реализации этих предпочтений" [268, с. 337-338].
У зв'язку з цим можна цілком погодитися з позицією відомих політичних філософів Фрідріха Гаека та Роберта Нозіка, які відстоювали ефективність "мінімальної держави". Р. Нозік зазначає: "Мінімальна держава - це найбільш екстенсивна держава, яку можна виправдати. Будь-яка екстенсивніша держава порушує права людини...[екстенсивна держава] є необхідним (або найліпшим) засобом для досягнення розподільної справедливості" [216, с. 239]. Р. Нозік зазначає, що не існує справедливого централізованого розподілу. Відповідно це означає, що справедливим є лише децентралізований
- Київ+380960830922