Розділ II
Культурно-історичні джерела і педагогічне значення українських народних ігор
2.1. Культурно-історична детермінованість педагогічного потенціалу традиційних
дитячих народних ігор малих форм
Дослідженнями Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна та інших вчених, які поділяли
концепцію культурно-історичного походження психіки доведено, що творчі
(сюжетно-рольові) ігри дітей дошкільного віку мають культурно-історичне
походження. З одного боку це становить важливоу теоретичноу позицією нашого
дослідження, яка дозволяє інтерпретувати і прогнозувати вплив творчих ігор на
дітей у наступному для них періоді онтогенетичного розвитку – молодшому
шкільному віці. З іншого боку, нас не задовольняли результати теоретичного
пошуку, оскільки ігрова діяльність характеризується різноманітністю видів і
форм, а класичною психологією та педагогікою досліджувались переважно творчі
ігри.
Так, з діда-прадіда українська народна педагогіка якнайширше застосовує різні
види народних ігор – рухливі, хороводні, загадки тощо. Досвід використання
народних ігор у сімейному і суспільному виховання доводить їх великий вплив на
дітей різних вікових категорій [415]. Зазначене є вагомою причиною
цілеспрямованого запровадження народних ігор у позаурочний навчально-виховний
процес початкової школи.
Одне з завдання дослідження – вивчення впливу педагогічного керівництва ігровою
діяльністю у позаурочному навчально-виховному процесі на прилучення дітей
молодшого шкільного віку до культури українського народу передбачало
дослідження культурно-історичних коренів традиційних дитячих народних ігор
малих форм, оскільки у такий спосіб з’являється можливість пояснити їх
педагогічне значення, і на цій основі цілеспрямовано використовувати у
позаурочній роботі з учнями молодшого шкільного віку.
Аналіз педагогічної, народознавчої і культурологічної літератури засвідчив, що
народні ігри до цього часу не були систематизовані. Неупорядкованість ігор
заважала дослідженню їх філогенетичних коренів і використанню в умовах
запланованого нами педагогічного експерименту. Проаналізувавши створені народом
ігри, ми виявили, що вони різняться між собою особливостями виникнення в
народній культурі, функціонуванням в дитячому середовищі, своєрідністю
трансформації явищ дійсності в специфічну ігрову форму, внутрішнім наповненням
структурних компонентів. Зазначене дало підстави для здійснення класифікації
народних ігор (рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Класифікація українських дитячих народних ігор.
Різноманітні гри, будучи практично вивіреним засобом передачі наступним
поколінням здобутків культури народу, створеної за всю його багатовікову
історію, мають безліч зразків невеликого розміру, які назвають іграми малих
форм. Проведений нами аналіз засвідчує, що до них належать лічилки, скоромовки,
заклички, примовки, небилиці, мирилки, звуконаслідувальні ігри, загадки,
жеребкування та ін.[414] . Їх характерними ознакам є емоційно-чуттєве тло,
римованість, речитативність, стислість, динамічність, образність. Дослідники
слов’янського ігрового фольклору, видатні українські письменники та вчені в
галузі етнопедагогіки Леся Українка, Олена Пчілка, І. Франко, Б.Д. Грінченко,
М.Г. Стельмахович, В.Г. Бойко, Г.С. Виноградов, Г.В. Довженок, А.І. Іваницький,
К.М. Луганська, М.Н. Мель-ников та ін. ставилися до цих ігор з такою ж увагою,
як до ігор більшого обсягу. Ці ігри найбільше відповідають дитячим
психологічним можливостям - невеликі твори з динамічним змістовим компонентом
діти швидко запам’ятовують і тому активно й творчо застосовують у вільному
спілкуванні в години дозвілля, що сприяє їх значному поширенню в дитячому
середовищі.
Розглянемо історичні корені традиційних народних ігор малих форм, які
характерні для сучасного покоління дітей і більшість з них першими з’являються
в їх ігровому досвіді .
Певні види ігор малих форм пов’язані з задоволенням актуальних дитячих потреб –
удосконалення звуковимови (скоромовки), розвитку фонематичного слуху і
артикуляційного апарату (звуконаслідувальні ігри), забезпечення самоорганізації
дитячих колективних ігор і налагодження міжособистісних стосунків
(жеребкування, лічилки, мирилки). Зазначені види традиційних народних ігор
малих форм актуальні і для сучасних дітей.
Аналіз етнографічних, культурознавчих і народознавчих наукових джерел
засвідчує, що походження більшості традиційних дитячих ігор малих форм тісно
пов’язане з культурою і побутом українського народу. Традиційно-побутова
культура (виробничі традиції, свята, обряди, звичаї, усна творчість тощо)
створювалась, розвивалась і удосконалювалась творчою діяльністю багатьох
поколінь. Якщо становлення та розвиток писемності тривав 4-5 тисячоліть, то
будь-яке число стосовно терміну розвитку традиційно-побутової культури і,
відповідно, її складової – традиційних дитячих народних ігор малих форм, буде
гіпотетичною. Адже джерел, які могли б фіксувати досягнення народної культури
до формування писемності не існує, а етнографи і культурологи ще не дали
цілісної і вичерпної концепції становлення й розвитку традиційно-побутової
культури з її важливим компонентом – ігровою народною творчістю.
Зважуючи на те, що народні традиції з часів неоліту формувались на тлі
землеробського типу господарства та язичницьких вірувань і уявлень, довгі віки
традиційні народні ігри малих форм створювалась і удосконалювалась під впливом
зазначених чинників. Так, розгортанню важливих для людини справ передували
заклинання, ворожіння або інші подібні дії, спрямовані на забезпечення їх
успішності або га