РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УГОРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
2.1. Соціалістична модель політичної системи в Угорщині: конфліктологічний потенціал
Стрімкі за часом і революційні за змістом зміни суспільно-політичних систем, що відбулися у країнах Центральної та Східної Європі у 80-90-ті роки минулого століття, мають свої історичні, політичні, економічні, соціальні й гуманітарні причини, без детального аналізу яких не можна зрозуміти, що спричинило занепад соціалістичного ладу. Залежав він від внутрішніх чи зовнішніх причин або від обох одразу? Чи був взагалі в цієї соціально-політичної системи шанс на виживання? Чи мають рацію ті вчені, які стверджують, що причини краху соціалістичної системи сховані в її надрах, у сутності тієї влади, яка називала себе народною [194, с. 32]?
Стосовно Угорщини, то в історичному плані початок "соціалістичного поступу", найімовірніше, слід датувати Тегеранською (1943) і Ялтинською (1945) мирними конференціями. Саме на цих самітах керівники провідних країн антигітлерівської коаліції У. Черчілль, Ф. Рузвельт і Й. Сталін визначилися щодо майбутнього післявоєнної Європи. Угорщина потрапила під вплив Радянського Союзу, і хотіли чи не хотіли цього угорці, їхня доля, як і доля країни, упродовж багатьох років залежала від Москви. Загалом роки радянського панування в існуванні угорської держави можна поділити на такі етапи:
1. Кінець 1944 р. - середина 1947 р. - спроба побудови країни народної демократії.
2. Середина 1947 р. - 1956 р. - насильне впровадження сталінського соціалізму, заснованого на відвертому терорі, нехтуванні будь-яких прав людини тощо.
3. 1956 р. - середина 80-х років - побудова так званого розвиненого соціалістичного суспільства.
4. Середина 80-х - початок 90-х років - підготовка повалення тоталітарної соціалістичної системи та переходу до суспільства, що ґрунтується на принципах демократії та ринкової економіки. Початок розвитку багатопартійної системи.
Перший етап. На звільненій радянськими військами території Угорщини в м. Сегед 2 грудня 1944 р. було створено Угорський національний фронт незалежності, до якого увійшли Угорська комуністична партія (УКП), Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Партія дрібних сільських господарів (ПДСГ), Буржуазно-демократична партія (БДП), Національна селянська партія (НСП) та профспілки. Формувалися також місцеві органи Фронту, які спочатку виконували функцію місцевих органів державної влади. А 22 грудня в м. Дебрецен на засіданні Тимчасових національних зборів (їх делегати обиралися відкритим голосуванням на масових мітингах) було створено Тимчасовий національний уряд, склад якого попередньо узгоджувався з Й. Сталіним. Уряд очолив Бела Далнокі-Міклош. До його складу увійшли три комуністи, два члени ПДСГ і чотири безпартійних.
28 грудня 1944 р. Угорщина оголосила війну гітлерівській Німеччині, а 20 січня 1945 р. підписала угоду про перемир'я, згідно з якою поверталася у кордони 1937 р. До укладення мирного договору на її території діяла Союзна контрольна комісія (СКК) на чолі з К. Ворошиловим.
У листопаді 1945 р. відбулися вибори до Національних Зборів Угорщини на основі загального таємного голосування, які засвідчили, що народ цієї країни не бажає підтримувати ліві сили. Так, ПДСГ отримала 57 % голосів, а УКП і СДПУ лише по 17 %. Партія дрібних сільських господарів розуміючи, що в умовах, які склалися, їй ніхто не дасть можливості створити самостійний уряд, пішла на створення коаліційного уряду. Новий демократичний уряд, що складався із семи осіб від ПДСГ, трьох - від КПУ, по одній особі від СДПУ та НСП, очолив представник ПДСГ Золтан Тильди. Ключові пости у цьому уряді, як і слід було очікувати, дісталися комуністам. Тому всі спроби дрібних сільських господарів повернутися як в економіці, так і в політиці до довоєнних цінностей, були марними.
1 лютого 1946 р. з ініціативи соціал-демократів Угорщину було проголошено Народною Республікою і впроваджено посаду Президента. На цю посаду обрано З. Тильди, якого на посаді прем'єр-міністра змінив представник цієї ж партії Ф. Надь. На початку 1947 р. було "розкрито" заколот Ф. Надя та інших "реакційних лідерів" ПДСГ, які ставили за мету повалити демократичний республіканський лад. Всіх учасників "заколоту" заарештували. Звичайно, за таких умов підтримувати опальну партію було небезпечно, але ПДСГ все ж отримала на виборах у серпні 1947 р. 68 мандатів (у 1945 р. - 177). Завдяки маніпуляціям, проведеним міністром внутрішніх справ комуністом Л. Райком, комуністи отримали на виборах 22 % голосів (100 місць), що в тих умовах робило їх найбільшою партією в парламенті країни і дало можливість захопити всі головні посади в уряді [195, с. 476].
Відтоді починається другий етап. У червні 1948 р. комуністи об'єдналися із соціал-демократами та утворили Угорську партію трудящих (УПТ). Нова партія взяла за основу принципи марксизму-ленінізму, а також "вчення Сталіна", розпочала класову боротьбу з іншими партіями, в результаті чого практично всі інші партії припинили свою діяльність. В країні утверджується партійно-тоталітарна держава з міні-Сталіном - першим секретарем ЦК УПТ і главою уряду М. Ракоші, який разом із соратниками вернувся на батьківщину з московської еміграції. Розпочалося бездумне копіювання радянської моделі. Впровадження планового господарства, насильницька колективізація на селі, створення військово-промислового комплексу, в який було вкладено величезні кошти, Угорської народної армії, неприкрите адміністрування з впровадженням у повсякденне життя культу особи М. Ракоші, боротьба з релігією, викоренення національних традицій. Все це разом призвело до того, що становище більшості населення погіршувалося з кожним днем.
У країні відбулися численні чистки, жорстоко придушувалася будь-яка політична опозиція партійному режимові М. Ракоші. Розпочалися показові політичні процеси, боротьба за владу всередині бюрократії, нічні вилазки й операції таємної поліції, переслідування і репресії.