РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методи дослідження
Для вирішення сформованих завдань були використані наступні методи дослідження:
1. Аналіз і узагальнення даних літератури.
2. Педагогічні спостереження (безпосередні і опосередковані) і тестування.
3. Антропометричні методи.
4. Фізіологічні методи (електрокардіографії, спірографії, реографії,
міотонометрії, каліперометрії).
5. Педагогічний експеримент.
6. Картографічні і картометричні методи.
7. Методи математичної статастики.
Вивчення наукової літератури з теорії туризму, методики організації
туристично-краєзнавчої роботи в школі, фізіології фізичного виховання і спорту
дало можливість вивчити стан та особливості туристичної роботи в сучасній
школі, встановити її значення для всестороннього і гармонійного розвитку дітей
і підлітків. На основі аналізу і узагальнення даних спеціальної наукової
літератури було визначено мету і завдання, розроблено програму досліджень.
Анкетування та аналіз проводилися з метою вивчення особливостей організації та
проведення в школах різних видів туристично- краєзнавчої роботи. Зміст питань
передбачав отримання інформації щодо тактики проведення різних видів екскурсій,
одно- і багатоденних походів, режимів фізичних навантажень у походах зі
школярами. За результатами вивчення звітної документації Івано-Франківського
державного обласного центру туризму і краєзнавства для учнівської молоді була
встановлена динаміка показників туристично-краєзнавчої діяльності в школах
Івано-Франківської області за період з 1999 по 2002 роки.
Педагогічне тестування мало комплекс тестів, що спрямовані на вивчення рівня
розвитку фізичних якостей (максимальну м’язову силу – кистєва і станова
динамометрія, стрибок в довжину з місця; загальну витривалість –човниковий біг
з поступово зростаючою швидкістю на 20-ти метровій дистанції; силову
витривалість – згинання та розгинання рук в упорі лежачи; швидкісні якості –
час простої рухової реакції [Сергієнко Л. П., 2001].
Антропометричні дослідження здійснювали за методом Е.Г.Мартіросова (1982).
Розумову пацездатність вивчали за методикою дозування роботи в часі з допомогою
таблиць В. Я. Анфімова. Для діагностики сили нервових процесів та їх
функціональної рухливості вимірювали частоту рухів кистю за 30 с
(„тепінг-тест”) за методикою Ільїна Є.П. (1981).
Дислокаційну амплітуду коливання тонусу скелетних м’язів визначали як суму
показників амплітуди напруження (різниця між величиною тонусу напруження і
розслаблення) та амплітуди розслаблення (різниця між величиною тонусу
напруження і тонусу спокою). Тонус м’язів вимірювали за допомогою міотонометра
.
Методи дослідження серцево-судинної системи. Про реакцію серцево-судинної
системи на регулярні фізичні навантаження в умовах туристських походів судили
на підставі результатів дослідження функціонального стану серцево-судинної
системи за допомогою електрокардіографічного комплексу Cardiolab-2000, який
дозволяє в середовищі операційної системи Windows 95 з використанням її
інтерфейсу реєструвати ЕКГ в системі 12 – стандартних відведень з її
відображенням в різних стандартних або по вибору формах, фіксувати R-піки ЕКГ з
відображенням поточної ритмограми, скатерограми і векторної петлі Q R
S-комплексу фронтальної площини, здійснювати автоматичну інтерпретацію ЕКГ з
видачею комп’ютерного варіанту діагнозу, проводити статистичний і спектральний
аналіз характеристик варіабельності серцевого ритму, формувати таблиці
вимірюваних параметрів ЕКГ і всієї сукупності записів в процесі
велоергометричного тестування. Реограми легенів та кінцівок записували
реографічною приставкою (РГІ-01), підключеної до комп’ютерного
електрокардіографічного комплексу Cardiolab-2000. Вивчали якісні і кількісні
характеристики реограм легенів (тривалість пресистолічної, систолічної та
діастолічної фаз) і нижніх кінцівок (тривалість відрізу Q ЕКГ, висхідної та
низхідної пульсової хвилі) .
Методика дослідження показників системи дихання. Дослідження зовнішнього
дихання здійснювали за допомогою комп’ютерної системи спірографії „Spirocom”
для Windows 98 (2000) ХР. Реєстрація і обробка спірограм складалася із 6-ти
етапів: вимірювання дихального об’єму (ДО), дослідження життєвої ємкості
легенів (ЖЄЛ), вимірювання форсованого (потужності) вдиху, видиху та
максимальної вентиляції легенів. Вивчення ефективності зовнішнього дихання
проводили за допомогою оксигемографа 036 М за стандартною методикою (Бриль,
Філін, 1982 ). Аналіз оксигемограм за довільної затримки дихання на вдиху
(проба Хрипкової, Фарбера,1983) проводився за схемою, яка містить три
послідовні фази: тривку (вміст оксигемоглобіну не зменшується більше ніж на
1%), гіпоксемічну (зниження оксигенації крові нижче 95%) і відновну (після
припинення затримки дихання). Перша фаза характеризує компенсаторні реакції
організму при дефіциті кисню в легенях, а також інтенсивність окислювальних
процесів в тканинах. Чим менший обсяг кисню в легеневому резервуарі і вище
рівень тканинного дихання, тим коротша тривка фаза оксигемограми. Для
визначення інтенсивності споживання кисню тканинами при затримці дихання
використовували "градієнт падіння оксигенації крові", який є середньою
величиною зниження відсотка оксигемоглобіну за 10 секунд затримки дихання.
Друга фаза характеризує адаптаційні можливості організму до гіпоксичних зрушень
або водночас до гіпоксемії і гіперкапнії. Тривалість робочого апное
визначається не тільки рівнем гіпоксемії, але і результативною сукупністю
чинників: збудливістю дихального
- Київ+380960830922