РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ТА НАЙВАЖЛИВІШІ ПРОБЛЕМИ ОКРЕМИХ ВИДІВ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ
ПРОЦЕСІ
Характеристика письмових доказів. Документи як джерела доказів у господарському
процесі
П. 6 розўяснення ВАСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики
вирішення спорів, повўязаних з визнанням угод недійсними» вказує на те, що
господарюючі суб'єкти повинні укладати угоди в письмовій формі, за винятком
угод, вказаних в статті 43 Цивільного кодексу. Таким чином, свобода вибору у
підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між усною і письмовою
формами угоди є винятком, а обов'язкова письмова форма угоди - правилом.
У господарському процесі письмові докази використовуються, мабуть, частіше
інших, що обумовлено характером справ, що розглядаються. Письмові докази мають
речовинну основу, як правило, папір, хоч теоретично, можливо, це можуть бути і
інші предмети - дерево, метал, на які знаками (літерами, символами) нанесений
текст (чорнилом, фарбою, механічними засобами тощо), що містить певну
інформацію [61, c. 100]. Спосіб нанесення знаків у письмовому доказі повинен
залишати на предметі матеріальні сліди, доступні до сприйняття й читання.
Частина 1 статті 36 ГПК України визначає письмові докази як «документи і
матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного
вирішення спору». Але, аналізуючи зазначену дефініцію, доречно визнати, що
досить важко визначити цей вид доказів в одній стислій формулі, оскільки в
письмовій формі можуть бути подані пояснення сторін, третіх осіб і висновок
експерта, тому зовні вони нічим не відрізняються від письмових доказів. Саме ця
обставина ускладнює формулювання поняття письмового доказу [145, c. 10].
В юридичній літературі письмові докази звичайно визначаються як предмети, на
яких за допомогою знаків виражені думки, що містять відомості про факти, які
мають значення для вирішення справи [166, c. 195].
В.І.Коломицев визначає письмовий доказ як закріплену на предметі за допомогою
певних умовних знаків думку, зміст якої складають відомості, що знаходяться в
певному зв'язку з вишукуваними у справі фактами [97, c. 10].
Таке визначення письмових доказів відбиває основні та істотні ознаки цього виду
доказів, але не дозволяє чітко відмежувати письмові докази від пояснень сторін,
висновків експертів, виконаних в письмовій формі. Тобто, письмовий доказ не
можна визначити повно, не вказавши на джерело, походження цього виду доказів.
Письмові пояснення сторін, третіх осіб, висновки експертів виходять від даних
суб'єктів із зазделегідь заданою метою, і адресовані ці засоби доказування
завжди суду, а через нього і учасникам процесу. Письмові ж докази виникають, як
правило, до процесу, незалежно від нього, хоч деякі письмові докази, наприклад,
довідки, розрахунки можуть формуватися сторонами й у зв'язку з судовим
процесом. Однак це більш рідкі випадки виникнення письмових доказів.
Враховуючи вищезазначене, доречно було б визначити письмові докази як документи
і матеріали, що виникають, як правило, до процесу і незалежно від нього, та
містять достовірні відомості про факти, що мають значення для справи.
Цікавим виявляється досвід російського законодавця, який обрав шлях переліку
документів, віднесених до письмових доказів: в частині 1 статті 60 АПК РФ
вказано, що «письмовими доказами є акти, договори, довідки, ділова
кореспонденція, інші документи і матеріали, в тому числі отримані за допомогою
факсимільного, електронного або іншого звўязку або іншим способом, що дозволяє
встановити достовірність документа, що містять відомості про обставини, які
мають значення для справи». Однак не можна визнати цю точку зору цілковито
вірною, оскільки акти, договори, довідки можуть бути не тільки письмовими, але
й речовими доказами. Якщо відомості про обставини, що мають значення для
справи, отримані із змісту документа, то він належить до письмового доказу.
Навпаки, отримання відомостей, виходячи з специфічних особливостей матеріалу
документа, свідчить про те, що мова йде про речовий доказ. Наприклад, викладені
в письмовій формі пояснення осіб, що беруть участь у справі, висновки експертів
належать не до письмових, а до особистих доказів. Ділове листування може
кваліфікуватися і як письмові докази, і як пояснення сторін в письмовій формі.
Розв'язання цього питання залежить від того, коли мала місце переписка - до або
після початку господарського процесу. У першому випадку мова йде про письмовий
доказ, у другому - про письмове пояснення сторін.
Найбільш часто в господарському процесі використовується один з його підвидів –
документи. В цивільному і господарському процесі документ розглядається тільки
як один з видів письмових доказів, тоді як в теорії карного процесу даним
поняттям охоплюється як будь-який письмовий доказ, так і відомості, зафіксовані
за допомогою різноманітних пристосувань, апаратів, машин тощо [149, c. 665].
Наприклад, будівельна і технологічна документація по техніці безпеки частково
виконується за допомогою графічних зображень (креслень, схем), математичних,
хімічних та інших умовних символів. Такого роду документи широко
використовуються при доказуванні в господарських справах.
Найбільш поширені документи простої письмової форми. Так, наприклад, законом
встановлена проста письмова форма для договорів майнового найму, комісії, схову
(статті 257, 396, 414 ЦК УРСР). Однак як письмові докази використовуються і
документи (договори), що вимагають нотаріального посвідчення, зокрема, договори
купівлі-продажу житлового будинку, міни житлового будинку, довічного утримання
(статті 227, 242, 426 ЦК УРСР). Нотаріальне посвідчення угоди може бути
передбачене угодою сторін, навіть якщо згі
- Киев+380960830922