РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ АВАНГАРДУ І КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ В ХХ СТ.
2.1. Мистецькі течії та авангард першої третини ХХ ст.
Досвід існування модерної людської цивілізації свідчить, що на зламі століть,
як правило, наступають значні суспільні зрушення, дивним чином наростають
бурхливі події, напруження і катаклізми. В цьому сенсі початок ХХ ст. в Європі,
яка на той час все ще залишалася єдиним центром найвищих здобутків людської
спільноти, не випадково позначений низкою суперечливих явищ. З одного боку,
маємо нагоду спостерігати грандіозний прорив у науково-технічній сфері, у
самому розумінні навколишнього світу, невпинний потік винахідництва,
відкриттів, які принципово змінили наш світогляд і спосіб щоденного життя.
Динаміка подій, які спричиняють великий вплив на усі ділянки буття, в тому
числі й на розвиток культури і мистецтва, набуває немов би своєрідного
прискорення [48].
З іншого боку, ейфорію здобутків і надії на прискорений поступ у розвитку
суспільства надто швидко змінили емоційний надлом і важке потрясіння. Назовні
немов би прориваються усі негативні сторони людської натури, небувалі
досягнення цивілізації призводять до “смертельного ефекту” – їх широкого
використання та випробовування під час жорстоких боїв Першої світової війни
[124].
Розвиток українського мистецтва першої третини XX ст. відбувався у складних
умовах, що зумовлено суперечливими процесами в Європі. З одного боку, Україна
все тісніше та глибше включається до загальносвітового культурного процесу, а,
з іншого, — у воєнних та суспільно-політичних колізіях відбувався злам
фундаментальних засад національно-народного буття, знищувалися витвори культури
й самі їх носії — як творці матеріального добробуту, так і представники
духовної сфери: митці, вчені, педагоги, релігійні діячі тощо. XX ст. є
своєрідним “коливанням маятника” від всебічного розвитку культури доби
національного відродження першої третини століття до занепаду, виродження,
асиміляційних процесів.
Еволюція українського мистецтва зазначеного періоду — це свідчення незламного
духу народу, який, незважаючи на скрутні обставини існування, постійно тяжів до
збереження власної мови, історичної пам’яті, мистецьких надбань минулих часів
та до витворення нових культурних цінностей, які б несли в собі неповторний
національний образ світу.
В Україні початку XX ст. були наявні всі суперечності тієї епохи. У цей час
різко посилилася залежність України як і її культури та мистецтва від потужних
зарубіжних капіталістичних об’єднань та фінансової олігархії. Такі вирішальні
галузі промисловості, як металообробна, вугільна, коксохімічна майже повністю
потрапили під контроль монополістів Німеччини, Франції, Бельгії, США та інших
країн. Україна стала колонією не тільки російського царату, а й західних
монополістів, які привласнювали 75 % її загального національного доходу.
Хижацьке використання природних багатств доповнювалося жорстокою експлуатацією
робітників.
Тяжке становище склалося і на селі. Переважна більшість селянства нещадно
експлуатувалася землевласниками. Особливо злиденним було життя
західноукраїнських селян. Голод і безробіття, здирництво австрійської
бюрократії вже наприкінці XIX ст. викликали масову еміграцію населення в
Канаду, США, країни Латинської Америки.
Розвиток капіталізму в сільському господарстві зумовив швидке розорення значної
кількості господарств, перетворював маси селянства у пролетарів та
напівпролетарів. В. Стефаник називав це “трагедією усіх хлопів на світі”. Вкрай
загострені соціальні та політичні суперечності імперіалізму, які обтяжувалися в
Росії, у тому числі й Україні, гнітом самодержавства, різко погіршили
економічне становище населення.
Отже, Україна початку XX ст., одна частина якої входила до складу Російської
імперії, а інша — Австро-Угорської, дійсно була охоплена всіма
соціально-політичними суперечностями [218].
Початок століття був періодом, коли закладалися головні, фундаментальні засади,
з яких виходив розвиток мистецтва України в подальші часи. Саме тоді виявилися
принципово нові важелі культурного процесу, які набувають все більшого значення
в сучасних умовах.
Еволюція промисловості, науки, прискорення технічного прогресу докорінно
змінювали життя українського народу. Загальний потяг народу до знань, освіти,
мистецтва став особливо помітним у ті часи. Останнє привело до підвищення
національної свідомості людей, збільшення зацікавленості власною історією та
культурою. Саме у той час виникають нові недільні школи й курси, народні
бібліотеки, робітничі просвітницькі товариства, народні університети, театри,
самодіяльні гуртки. Прогресивна інтеліґенція боролася за демократизацію освіти,
покращання шкільної справи, розвиток мистецтва.
Характерно, що тільки з 1897 по 1911 рр. кількість початкових шкіл у східній
частині України, що знаходилася під владою російського царату, збільшилася з
13,6 до 18,7 тис. Розвивалася мережа професійно-технічних закладів та курсів. З
іншого боку, вища освіта залишалася під всебічним контролем та наглядом
російського та австро-угорського урядів, викладання українською мовою практично
не велося. Незадовільний стан освіти і потяг народу до культури активізували
діяльність громадських організацій та закладів позашкільної освіти. Великим
впливом користувалися Харківське та Київське товариства грамотності. Вони
відкривали недільні школи, народні бібліотеки-читальні, проводили читання,
науково-популярні лекції, концерти й театралізовані вистави, займалися
видавничою справою.
На розвиток культури позитивно впливала діяльність “
- Киев+380960830922