розділ 2.
Підписав Головний Отаман Петлюра» [162, спр.20, арк.377]. Наявність Закону про
надзвичайні військові суди від 26 січня 1919 року дозволяє зробити висновок про
існування на той час нормативного документу УНР, який не тільки визначав види
злочинів, але і встановлював чітку систему кримінальних покарань за їх
вчинення. Саме цей Закон і був, на наш погляд, першим нормативно-правовим
документом, який безпосередньо визначав засади кримінально-виконавчого права
незалежної України.
Подальші спроби привести нормативну базу у відповідність до існуючої системи
виконання покарань відбувались у напрямку відмови від видів покарань,
притаманних ще уряду Російської імперії та розмежування системи виконання
покарання для різних верств населення. Вони відображені у Доповіді Військового
Міністра Української Народної Республіки до Ради Міністрів «Про необхідність
відміни дисциплінарного Статуту, затвердженого Гетьманом, та про затвердження
нового Дисциплінарного Статуту, ухваленого Радою Військового Міністра за часів
Центральної Ради» від 20 січня 1919 року. Однією з причин необхідності відміни
визнається той факт, що «…були введені примусові роботи, котрі дуже нагадують
каторжні роботи старого режиму» [63, спр.19, арк.1]. Для різних верств
населення були передбачені різні покарання, наприклад, для дезертирів каторжні
роботи (в тому числі і безстрокові) вважались доцільними, у відношенні ж до
вояків діючої армії, навіть їх значно слабша за каральними властивостями
аналогія, примусові роботи вважались неприпустимими. Крім того. вперше
пропонувалось ввести спеціальний профілактичний вид покарання
військовослужбовців для припинення панічних чуток щодо реальної картини як в
районі бойових дій, так і в тилу. Мається на увазі покарання за військові
злочини невеликої важкості - «арешт - до 30 діб з перебуванням на гауптвахті в
одиночному ув’язненні» [63, спр.19, арк.1]. Таким чином, ми можемо дійти
висновку, що система покарань за часів УНР була розділена на два самостійні
види: військові покарання, що були детально регламентовані; покарання, які
застосовувались до інших верств населення.
Подальше розмежування системи кримінального судочинства на військову і цивільну
знайшло своє відображення в «Статуті внутрішньої служби» [18) «Статут
внутрішньої служби» 1919 року складався з XIV розділів і 560 статей, частина з
них визначала права і обов'язки осіб, причетних до виконання вироків штабних
судів.]), затвердженого як тимчасовий Головним Отаманом Петлюрою
30 липня 1919 року [332, с.56-59], який не тільки визначав основні засади
військової організації Збройних Сил УНР, але і детально регламентував права і
обов’язки посадових осіб всіх рангів при виконанні службових обов’язків.
Цей документ відобразив спробу УНР періоду Директорії визначити
нормативно-правові та організаційно-структурні засади діяльності державних
органів та установ виконання кримінальних покарань. Уперше протягом періоду, що
минув з Лютневої революції 1917 року, на території України в державному
нормативно-правовому акті були детально регламентовані порядок і умови
виконання покарання у виді позбавлення волі. Ці положення були відображені в
Розділі XIII Статуту, який складався з трьох частин: «Порядок виконання арешту
над військовими»; «Правила держання арештованих»; «Визволення та виряження».
Статут внутрішньої служби 1919 року, на нашу думку, необхідно вважати
унікальним кримінально-правовим документом в історії тюрем України. Такий
висновок можна пояснити такими особливостями.
1. У ньому чітко визначений правовий статус посадових осіб, які беруть участь у
виконанні покарання.
2. У «Статуті…» детально розкрито зміст процесуальних дій, які повинні
передувати виконанню покарання і які, на думку укладачів документу,
забезпечували дотримання законності при виконанні покарання.
3. Документ детально визначав правовий статус заарештованих. Необхідно
зазначити, що вперше в нормативній базі був чітко виділений обов’язок посадових
осіб забезпечувати реалізацію прав ув’язнених, наприклад, у пункті 526
«Статуту…» зазначено, що «арештовані ходять до лазні два рази на місяць в ті
дні, які зазначено в наказі частини: арештовані дісціплінарно - командою під
доглядом особливо призначеного старшини; ті, що відбувають арешт по суду й що
перебувають під слідством і судом—під конвоєм, як встановлено» [332, с.58].
4. «Статут…» детально визначив порядок обладнання місця ув’язнення: «Арешт
відбувається в окремих, ясних камерах... Помешкання, в котрих держаться
арештовані, повинні бути завжди замкнені на ключ. Замки в помешканнях повинні
бути однакові й замикатися одним ключом; таких ключів у вартівничого мусить
бути де-кільки. В кожній камері повинно бути: нари, вішалка, поличка й посудина
з водою для пиття. Од вечірньої зорі до 6 години старшинам і тим що під
слідством і судом видаються сінники і подушки» [332, с.58].
5. «Статут внутрішньої служби» визначив умови і підстави роздільного утримання
арештантів: «Старшини відбувають арешт окремо від підстаршин та козаків;
арештовані підстаршини - окремо від арештованих козаків... Козаки, які
заарештовані дісціплінарно, держаться окремо від козаків, які перебувають під
слідством та судом, або тих, які покарані судом» [332, с.58].
6. У документі були зазначені підстави і порядок процесуальних дій щодо
звільнення заарештованих після відбування всього строку призначеного судом
покарання, а також передбачений порядок звільнення достроково: «Арештованого
може бути визволено раніш призначеного строку тільки по розпорядженню командира
частини» [332, с.58].
Ще
- Киев+380960830922