РОЗДІЛ 2
ВПЛИВ НОВИХ ФОРМ ОБСЛУГОВУВАННЯ НА АРХІТЕКТУРНУ ТИПОЛОГІЮ ГРОМАДСЬКИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. Громадське обслуговування в системі міста
Системна парадигма домінує в сучасній науці. На зміну матеріалістичному та
механістичному світогляду, за яким речі та організми вважалися окремими та
самостійними, прийшло системне бачення світу, головна ідея якого – „Все
пов’язано з усім”, речі та організми існують сумісно, є інтегрованими
елементами складних систем.
Взагалі система – це сукупність взаємодіючих елементів, що складають обмежену
цілісну єдність [113]. Міста теж є системами у великій системі міст [103]. Вони
формуються за системними законами і є осередком виробничих, наукових і
культурних цінностей.
Системний підхід є основним в сучасному містобудуванні та архітектурі; дуже
обґрунтовано він представлений також в дослідженнях авторів спільної науці
екології [113], та, особливо, в її окремій ланці – урбоекології, науці про
взаємозв’язки і взаємодію в часі і просторі двох систем – міської (у складі
підсистем – соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, обслуговування
та ін.) і природної [84].
У працях авторів-екологів наводиться багато аналогій між системою міста та
природними екосистемами. «Основною спільною властивістю як міста, так і
екосистеми є те, що це системи. Як і будь-яка система, місто має численні
взаємодіючи компоненти, або підсистеми, які управляються як природними, так і
соціальними процесами, і пов’язані між собою потоком енергії, речовини та
інформації. Як і в природних екосистемах, зміни або порушення як у підсистемах,
так і в речовинно-енергетичному балансі призводять до серйозних порушень у
роботі системи» [84] (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Аналогії між системою міста та природними системами.
Таким чином, із точки зору екологічного підходу, місто розглядається невідривно
від природи, тобто функціонує за її основними системними законами. Цей підхід
виходить із поглядів на людство та все, що його оточує, як на цілісність.
«Людство своїм життям стало єдиним цілим». «Неможна безкарно йти проти принципу
єдності всіх людей, як закону природи» [22, с. 148]. Зразком цілісності є саме
жива природа.
Спроби утворення штучних систем, що подібні до природних, вже існують у
практиці архітектури та містобудування [21,88,133] (рис. 2.2).
Проведення аналогій між природними та створеними людиною системами дає змогу
виділити основні принципи гармонійності та цілісності, які ми бачимо в живому,
але не передбачає натуралістичного повторювання.
Існує істотна різниця між природними та створеними людиною системами (до яких
відноситься і місто), що полягає в особливостях їх функціонування. Природні
системи регулюються самостійно. У системах, створених штучним чином, механізм
саморегулювання відсутній; гармонія між підсистемами та елементами
підтримується виключно постійними зусиллями людей. При порушенні балансу та
взаємозв’язків між елементами в системі міста, відновити рівновагу можна тільки
цілеспрямованими заходами за умови розуміння основних системних
закономірностей.
Для формування сучасної концепції організації громадського обслуговування,
доцільним буде зосередити увагу на наступних загальних системних законах.
Найбільш всеохоплюючим у відношенні утворення складних систем є закон
подібності частини та цілого чи біоголографічний закон [165]. Частина є
мініатюрною копією цілого. Наприклад, модель атома та сонячної системи; людина
– мініатюрна копія всесвіту; організм складається з клітин, кожна з яких
представляє собою модель, що подібна до цілого багатоклітинного організму.
Рис. 2.2. Використання форм та принципів роботи природних систем в архітектурі
та містобудуванні.
Але ціле є більшим, ніж сума його частин і завжди має особливі властивості, що
відсутні у його частин-підсистем (аксіома емерджентності). Ціле підпорядкується
іншим (хоча, можливо, і подібним) законам формування, функціонування та
еволюції.
Число функціональних складових системи та зв’язків між ними повинно бути
оптимальним – без недостачі чи надлишку в залежності від умов середовища або
типу системи (закон повноти складових).
Ніяка система не може зменшуватися чи збільшуватися до нескінченності. З
найбільшою ефективністю будь-яка система функціонує в деяких характерних для
неї просторово-часових межах. Розмір системи повинен відповідати її функції
(закон оптимальності).
Життя може існувати тільки в процесі руху скрізь систему потоку речовин,
енергії та інформації. Зупинення руху в цьому процесі припиняє життя. Рух
енергії, речовин та інформації є необхідним для існування живого та систем із
його участю, тобто й для міста теж.
Так, будівлі або, навіть, цілі населені пункти, що не експлуатуються та
позбавлені цього руху, самі швидко занепадають та руйнуються. Це свідчить про
те, що штучні утворення (житло, громадські об’єкти і т.п.) для нормального
функціонування теж вимагають наявності руху скрізь них потоків речовини,
енергії, інформації.
Розглянемо систему міста більш детально з точки зору планувальної структури.
Згідно з діючими нормативами [39] територія міста за функціональним
призначенням та характером використання поділяється на сельбищну, виробничу та
ландшафтно-рекреаційну. Житло, праця та відпочинок розмежовані територіально.
Цей принцип має витоки з Афінської хартії 1933 року, за якою пропонувалося
жорстке функціональне зонування міської території, як основа містобудування.
Вільно розташований у просторі багатоквартирний блок розглядався за Афінською
хартією, як найбільш доцільний тип житла. Ці положення хартії набули широкого
впровадження в практиці будівництва на території ко
- Киев+380960830922