РОЗДІЛ 2
МІСЦЕ УКРАЇНИ В СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ
2.1. Вплив нового світового порядку на геополітичну орієнтацію України
Геополітичні зміни кінця ХХ століття - кінець "холодної війни", розпад СРСР, утворення нових незалежних держав Східної Європи, - поставили на порядок денний питання про нову конфігурацію геополітичних сил, що покликана змінити біполярну структуру світового порядку. Світ у глобальному військово-стратегічному вимірі став однополярним. Через руйнування біполярної системи міждержавних відносин припинила існування і колишня система балансу сил як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Відповідно, відбуваються зміни і в усіх геополітичних регіонах.
З точки зору геополітики, усталеність геополітичної ситуації прямо пропорційна кількості світових центрів впливу та балансу сил між ними, тобто чим більше таких світових центрів сили, тим вище усталеність світу. Після всіх геополітичних змін, які відбулися наприкінці ХХ століття, світ із біполярного, з його відносною стійкістю, перетворюється у майже неусталений, багатополярний зовні, проте фактично монополярний світ під егідою США через великий дисбаланс сил між світовими центрами сили.
Головними центрами світової економіки являються сьогодні США (майже чверть світового виробництва), Японія (16 %), Китай (8 %), Німеччина (6 %). Одночасно посилюється значення економічних блоків: Європейського союзу (25 %), НАФТА - Північноамериканської зони вільної торгівлі, до якої входять США, Канада та Мексика, (майже 30 %), АПЕК - Азіатсько-Тихоокеанської економічної спілки (більше 50 % з урахуванням США, та приблизно 25 % - без країн Північної Америки), "Великої сімки" (приблизно половина світового економічного виробництва) [174, 11].
Безперечно, що тільки США мають сьогодні весь комплекс силових факторів, від економічного до військового. Частка США складає приблизно третину світових військових витрат. Вашингтон головує в системі воєнно-політичних союзів, частка яких у світових військових витратах - більше 60 % [265, 16].
Вирішальний військово-економічний потенціал належить країнам так званої "євроатлантичної цивілізації" (США, держави Європейського співтовариства, Канада). Сьогодні, перш за все, закріплюють свої геополітичні позиції Сполучені Штати Америки, які уособлюють собою один з двох геостратегічних регіонів. США залишаються сьогодні єдиною наддержавою і намагаються використовувати існуючі можливості для реалізації своїх національних інтересів, які вони не здатні були вирішити у минулому. Останні події в Європі надали США можливості приймати активну участь у євразійському геостратегічному регіоні, з метою впливу на події у ньому на свою користь. Руйнування євразійського геостратегічного моноліту, недопущення домінування у Європі будь-якої однієї держави і, перш за все, Росії - все це є головним сучасним геополітичним завданням США, яке доволі прозоро висловлюється у виступах та заявах американського військово-політичного керівництва.
Практичним підтвердженням цього є дипломатичне маневрування США, яке включає до себе відкриту та приховану гру на суперечках між Україною, Росією, Казахстаном та іншими новими незалежними країнами Центральної та Східної Європи у відповідності до відомого принципу балансу сил: ставати на бік найслабкішої країни проти сильнішої з метою недопущення одноосібного домінування однієї з них. Одночасно з цим США погоджуються використовувати свою незбалансовану силу в гарячих місцях земної кулі, де ситуація, на їх думку, складається на користь Вашингтону та його союзників. На периферії міжнародних відносин США вдалося закріпити свою роль як головного арбітру у вирішенні регіональних конфліктів.
В результаті геополітичних зрушень фундаментального характеру значних змін зазнали й позиції західноєвропейських країн. Зростає їх місце та роль у системі загальноєвропейських геополітичних координат. Зона спільного та індивідуального впливу на Східну Європу та інші світові регіони значно поширилась, так само як і збільшився динамічний потенціал можливості реалізацій їх безпосередніх економічних, політичних та воєнно-стратегічних завдань.
Сприятливий для Західної Європи фінал "холодної війни" став важливим досягненням і в геополітичному змаганні, ареною якого виступала Східна Європа. Збільшення геополітичного простору зміцнило позиції перш за все провідних європейських держав, в першу чергу об'єднаної Німеччини.
Значні зміни відбулися у відносинах Західної Європи та Сполучених Штатів. Західноєвропейські країни поступово звільняються від комплексу "старшого брата" в особі Америки, яка протягом всього післявоєнного періоду виступала як політична та воєнна противага Радянському Союзу. При цьому Західна Європа не мала бажання перетворитися на інструмент глобальної політики Вашингтону. З припиненням ідеологічного та міжсистемного конфлікту між Заходом і Сходом змінюється і значимість його воєнно-силових та воєнно-політичних вимірів.
Розглядаючи сучасну роль США та країн Західної Європи у глобальній силовій структурі з точки зору геополітичних вимірів та їхнього впливу на майбутнє світу, найбільшу зацікавленість викликають все ж таки два регіони: Східна Європа та євразійський простір колишнього Радянського Союзу. Саме в цих регіонах відбулася небачена за своїми масштабами трансформація геополітичної ситуації. Необхідно зазначити головну направленість цієї трансформації.
Протягом тривалого часу вирішальною геополітичною проблемою старого континенту був кордон між Західною та Східною Європою. Багато століть цей кордон коливався у межах зони постійної політичної нестабільності, яка простягалась від Фінляндії на півночі і до Греції на півдні. У центрі цієї зони знаходилась Німеччина, післявоєнний поділ якої, з точки зору геополітики, являвся багатьом як оптимальний: "залізна завіса" розмежувала Західну морську могутність і Євразійську континентальну могутність в Європі. Такий кордон протягом п'ятидесяти років стабілізував політичну ситуацію у цілому регіонов
- Київ+380960830922