РОЗДІЛ II.
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ (1917-1941 рр.)
2.1. Розвиток ідеї фізичного виховання особистості в історії педагогічної думки.
Проблема фізичного виховання особистості була предметом пильного вивчення упродовж всієї історії цивілізованого людства. Аналіз результатів проведених етнографічних та археологічних пошуків дозволив дослідникам вченим стверджувати, що елементи фізичної культури з'явилися ще в глибокій давнині.Так застосування фізичних вправ і ігор, які виникли на основі трудової та військової діяльності у зв'язку з необхідністю підготовки воїнів і мисливців, відбувалося вже в період між 40 і 25 тисячоліттями до нашої ери.
Історичні джерела, які дійшли до нас, засвідчують, що у багатьох стародавніх народів існував звичай використання фізичних вправ, ігор та змагань при переході молоді з однієї вікової групи в іншу. У деяких народів юнакам не дозволялося навіть одружуватись до виконання визначених іспитів з фізичної підготовки. Роль фізичної підготовки кожної людини в цей період була надто великою, потреба в ній визначалася суворими умовами життя, але створити систему фізичного виховання в сучасному розумінні не дозволяли низький матеріальний і духовний рівні розвитку тогочасного суспільства [3].
Для рабовласницького періоду найбільш типовою була фізична культура стародавньої Греції, якою і зараз пишається людство. Саме для неї характерна спрямованість спрямованість на гармонійний розвиток людини. Це вже була перша система фізичного виховання, яка в першу чергу служила пануючому класу - класу рабовласників.
У феодальному суспільстві була створена своя система фізичного виховання з чітко виявленою військовою спрямованістю. Станове розмежування між дворянами, духовенством, купцями, ремісниками, селянами, яке охоплювало всі сфери життя, здійснювало вплив і на організацію фізичного виховання. Так, фізичне виховання феодалів переслідувало головну мету - підготовку фізично міцних воїнів-лицарів, здібних вести як зовнішні загарбницькі війни, так і тримати в покорі власних селян і ремісників.
Класовий характер фізичного виховання був притаманний і суспільству, де панував капітал, а фізичне виховання було лише засобом формування здорової і витривалої робочої сили, призначеної для тривалого "використання" на виробництві. В процесі боротьби буржуазії за владу, за національне об'єднання, за поширення свого впливу на інші країни в Європі склався ряд національних систем фізичного виховання [3; 138; 139; 140].
Поява німецької системи була в значній мірі обумовлена необхідністю формування національної ідеї в умовах об'єднання Німеччини в єдину державу. У створенні цієї системи значну роль відіграли І.К.Гутс-Мутс, Г.Фіт і Фрідріх Ян. Називалася система "турнен", що означає "повертатися". Система передбачала застосування вправ на таких спортивних приладах, як перекладина і бруси. Слід відзначити, що значна частина спортсменів-"турнерів" стала активними борцями з Наполеоном. Оскільки спочатку ця система призначалася виключно для дорослих, то згодом Адольф Шпісс переробив і доповнив її з метою використання дітьми шкільного віку. Саме його слід назвати засновником шкільної програми з фізичного виховання.
Одночасно в Швеції виникла система фізичного виховання, яка повністю відрізнялася від німецької. Відмінність обумовлена тим, що в цей час Швеція була осторонь від великих політичних і військових сутичок в Європі, що обумовило відсутність гострої потреби у спортивно-бойовій підготовці. Засновниками шведської системи були батько та син Лінги; останній, по суті, надав їй того вигляду, який вона має і тепер. Система засновувалася на детальному пізнанні людського організму і врахуванні його особливостей та поділялася на чотири частини: педагогічна, лікарська, естетична, військова. Характерною для шведської системи є "крива уроку", яка полягає у виконанні вправ у визначеній послідовності, з досягненням максимальної активності в середині заняття і поступовим зменшенням навантаження до завершення уроку. На відміну від німецької, в цій системі спортивні прилади відігравали другорядну роль [3; 61].
У середині Х1Х століття в Чехії з'явилася Сокольська система, яка виникла з суто політичних причин, оскільки тяжкий гніт австрійського правління обумовив розвиток патріотичних і національних почуттів чеського народу, особливо під час соціальних зрушень у 1848 та 1870 роках. Сокольська система (автором якої був Мирослав Тирш) багато чого запозичила з німецької, зокрема гімнастичні вправи на спортивних приладах, але класифікація цих вправ була зовсім іншою. Вся Сокольська система була розбита на відділи, класи, розряди та ін. Основних відділів було чотири: вправи без спортивних приладів і на них, групові (піраміди) і бойові. Гімнастика розподілялася на виховну і лікувальну. Перша, в свою чергу, поділялася на шкільну, громадську та військову [3; 151].
Серед відомих вчених, які займалися проблемами систематизації і наукової розробки питань фізичної культури, були Демені, Ебер, Мирей, Лагранш.
Як свідчить аналіз історико-педагогічної літератури [18; 138; 151], Демені не створив власної системи, але як фізіолог, він дав наукове визначення фізичним вправам та їх впливу на розвиток людини, довів, що використання багатьох з них марне. Ці думки він виклав у праці "Наукові основи фізичного виховання" обґрунтував поняття "фізична культура".
Цінний внесок у розвиток фізичної культури здійснив наприкінці Х1Х століття співвітчизник Демені Георг Ебер. Його метод, який охарактеризував Є.А.Покровський в роботі "Природний метод фізичного виховання", грунтувався не на розробці нових вправ, а полягав у вивченні впливу тих чи інших фізичних вправ на організм людини, в правильному використанні їх для досягнення поставленої мети. Практичну перевірку своїх теоретичних висновків Ебер здійснив під час роботи з учнями Жуанвільської школи, а також у процесі підготовки військових моряків.