РОЗДІЛ 2
ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ПІДСТАВИ ЗВОРОТНОЇ ДІЇ
КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ
2.1. Обґрунтування зворотної дії кримінального закону в часі
Законодавство сучасних демократичних країн світу, у переважній більшості, передбачає можливість надання зворотної дії лише таким кримінальним законам, які скасовують злочинність діяння чи пом'якшують кримінальну відповідальність. Ця ж позиція поділяється і більшістю юристів-криміналістів. Тим не менше, попри таку практично одностайність з цього питання, і в загальній теорії права, і в науці кримінального права досі, як правило, залишається поза увагою питання про юридичне обгрунтування зворотної дії кримінального закону. Стверджуючи, що більш м'який кримінальний закон повинен мати зворотну дію, переважна більшість авторів при відповіді на питання про те, чому кримінальний закон взагалі може мати зворотну дію, а також які саме кримінальні закони можуть її мати, звертається до найрізноманітніших арґументів, як правило, не юридичного характеру. Ще М.С. Таганцев звернув на це увагу, справедливо вказавши, що "виняток, який допускається для більш м'яких законів, обгрунтовується вкрай по-різному" [347, с. 118]. Хоча, можливо, в даному випадку має місце саме така ситуація, щодо якої М. Монтень якось сказав, що "обгрунтувати споконвічні та всім відомі істини не так вже й просто" [198, c. 126].
Загалом, сформульовані в літературі підходи до обгрунтування зворотної дії кримінального закону зводяться до двох основних груп. Перша група аргументів на її користь полягає в тому, що надання зворотної дії більш м'яким кримінальним законам вважається вираженням гуманізму, милосердя чи справедливості держави, її піклуванням про права людини тощо. Це, так би мовити, морально-етичний підхід до обгрунтування зворотної дії кримінального закону та визначення того, що саме більш м'які кримінальні закони повинні її мати. Друга група висловлених в літературі аргументів стосується проблеми доцільності при застосуванні нового закону із зворотною дією (теж, як правило, більш м'якого). Такий підхід до обгрунтування зворотної дії кримінального закону слід, очевидно, назвати прагматичним.
Морально-етичне обгрунтування зворотної дії кримінального закону набуло поширення в літературі ще з ХІХ століття. Так, зокрема О. Лохвицький писав, що суд не може застосовувати скасований законодавцем закон, яким передбачалася злочинність чи більша караність діяння тому, що сам законодавець визнає його жорстоким і несправедливим [176, c. 28-29]. На думку Ф. Ліста зворотна дія більш м'якого кримінального закону встановлена законодавцем "лише за вимогами милосердя, які не можуть бути виправдані юридично, але заслуговують повного співчуття" [420, c. 96]. На цих же позиціях стояла ціла група інших вітчизняних учених-криміналістів XІX - початку XX століття: Л.С. Білогриць-Котляревський [9, c. 83, 84], Л.Є. Владимиров [49, c. 25], В.В. Єсипов [77, c. 26], П.Д. Калмиков [103, c. 351], С.П. Мокринський [197, c. 9-10], П.П. Пусторослєв [299, с. 65], В. Спасович [338, c. 73-74], М.П. Чубинський [429, c. 16-18] та інші. Ідея обґрунтування зворотної дії більш м'якого кримінального закону з позицій гуманізму та справедливості знаходила і знаходить своїх прибічників і пізніше, в тому числі - й у сьогоднішній час. Зокрема, її підтримали С.С. Алексєєв [2, c. 243], М.І. Блум [25, c. 81-82], В.М. Василаш [46, c. 16], Т.Г Даурова [68, c. 69], М.Д. Дурманов [71, c. 270; 333, c. 62], І.І. Карпець [106, c. 72], С.Г. Келіна [336, c. 45; 109, c. 36-37], В.М. Кудрявцев [158, c. 239], С.В. Сахнюк [319, c. 4], А.Є. Якубов [442, c. 62-63] та деякі інші автори.
Не менш поширеним у літературі є й так званий прагматичний підхід до обґрунтування зворотної дії кримінального закону. Той же М.Д. Дурманов в іншій своїй роботі доходить висновку про те, що зворотна дія більш м'якого кримінального закону є не лише виявом гуманізму, а й зумовлена недоцільністю застосування старого більш суворого закону. "Якщо законодавець, - писав він, - встановлює, що відносно злочинів, які будуть вчинені після видання нового закону для досягнення цілей покарання достатньо визначеного новим законом покарання, менш суворого, ніж встановлене раніше, немає підстав залишати попереднє більш суворе покарання відносно осіб, які вчинили злочини до набрання чинності більш м'якого закону" [165, c.236]. Точку зору про недоцільність застосування закону часу вчинення злочину через те, що держава визнала діяння незлочинним чи покарання за нього надмірним, поділяла ціла група криміналістів, як до М.Д. Дурманова, так і після нього, зокрема Я.М. Брайнін [36, c. 165], С. Будзинський [41, c. 41], О.А. Герцензон [389, c. 254-255], В.П. Даневський [67, c. 30], Д.А. Дріль [70, c.142], М.І. Ковальов [121, c. 121-122, 124], Е.Я. Немировський [213, c. 29], Є.В. Пржевалінський [271, c. 654], І. Сапгір [317, c. 1534], Б.С. Утевський [413, c. 20] та інші.
Очевидно, що обидва з викладених підходів містять певну раціональну ідею. Дійсно, застосування до особи, яка вчинила злочин, прийнятого пізніше більш м'якого закону, з точки зору самої цієї особи, безумовно, є гуманним заходом. З іншого боку, такий захід і суттєво економить державну кримінальну репресію, усуває її недоцільне і нераціональне використання. Разом з тим, уявляється, що гуманність та раціональність у даному випадку більше стосуються наслідків зворотної дії кримінального закону, аніж її причин. Тому сприйняти аргументи прибічників обох викладених підходів на користь обґрунтування зворотної дії кримінального закону не уявляється за можливе перш за все саме з тих причин, що вони не відповідають на питання "чому кримінальний закон може мати зворотну дію в часі?", а стосуються виключно питання про те, яке соціальне значення такої дії. Крім того, як слушно зазначав М.С. Таганцев, посилання на загальні вимоги гуманності та справедливості, на здоровий глузд тощо є надто невловимими, щоб слугувати юридичним обгрунтуванням інституту зворотної дії в часі більш м'яких кримінальних законів [3