Розділ 2
ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО ПЕРІОДУ НОВОЇ СІЧІ. (1734-1775 рр.)
2.1. Військова організація запорозького козацтва періоду Нової Січі
У період існування Нової Січі (1734-1775 рр.) територія Низу Дніпра - Запорожжя (Запорозькі Вольності) була областю Війська Запорозького низового і входила на правах автономії до складу Російської імперії [Див. додатки А, Б]. Козацьке населення області перебувало у підданстві російської корони. Військо Запорозьке низове являло собою станове козацьке збройне формування, яке було складовою частиною іррегулярних військ російської армії.
Організаційно-функціональна структура Війська Запорозького періоду Нової Січі базувалася на давніх традиціях низової козацької громади кінця XV - початку XVIII століть. Вищим організаційним органом на Запорожжі була січова рада, яка відбувалася тричі на рік, а саме: 1 січня, 1 жовтня і на свято Покрови (на другий або третій день Великодня). На січовій раді обиралася військова і полкова старшина. Нижчим організаційним органом були курінні ради, на яких обиралися курінні отамани та їх помічники [Див. додаток В]. Адміністративні повноваження військової полкової і курінної старшини обмежувались одним роком. Проте авторитетних старшин козацька громада переобирала на наступний термін [475. С. 64-67; 521. С. 138-139].
Першою особою у Війську Запорозькому низовому був кошовий отаман, який правив одноосібно і єдиноначально. Він був цивільним, військовим і духовним начальником Запорожжя. Наступні по своєму значенню посади були за військовим суддею, військовим писарем, військовим осавулом і військовим обозним. Військовий суддя був другою особою після кошового і за його відсутності на Січі призначався наказним кошовим отаманом. Військовий писар контролював усе діловодство Війська Запорозького і на всіх офіційних документах ставив підпис за кошового отамана. Військовий осавул контролював внутрішнє життя козацької громади. Військовий обозний, крім контролю за матеріальною базою, озброєнням і забезпеченням Війська Запорозького, виконував важливі доручення кошового отамана.
За часів Нової Січі роль військового писаря у порівнянні з XVI - XVII століттями значно зросла, оскільки значно збільшився обсяг ділової документації Коша і особливо кореспонденції з російською адміністрацією. Так, упродовж 1734-1775 років на Січі змінилося лише 4 військових писарі. За той же термін змінилося 14 військових суддів і 27 кошових отаманів, частина яких неодноразово переобиралася. Про значення кожної окремо взятої посади свідчить той факт, що за даними від 1770 року почесна варта кошового отамана складалася з 41 козака-прислужника, при військовому писарі було 27, при військовому судді - 10, а при військовому осавулі - всього 7 [475. С. 68-70, 657-658].
У своєму впливі на товариство кошові отамани опиралися на курінних отаманів, які були посередниками між старшиною і рядовим козацтвом [Див. додаток В]. Посади військового булавничого, військового хорунжого, військового бунчужного та військового перначного були почесними і надавались лише старшинам похилого віку. Посади військових служителів - військового довбиша, військового гармаша, військового тлумача, військового кантаржія і шафарів перевозів, які у внутрішньому житті Запорожжя грали важливу роль, були суто виконавчими [475. С. 71-74; 521. С. 146-147]. [Див. додаток Д]. Після складення повноважень на січовій раді звання військового старшини залишалося за козаком назавжди [509. С. 152]. Таким чином, у Війську Запорозькому низовому існував цілий інститут військових старшин без посад, які являли собою командний резерв на випадок війни або керівництва окремими військовими з'єднаннями.
Велике значення в управлінні і внутрішньому житті Запорожжя грали "діди" з числа військових старшин, які доживали свого віку при куренях. Своїм авторитетом "діди" впливали на рішення січових і курінних рад. На думку "дідів" мала зважувати навіть військова старшина [521. С. 145-146]. Саме з числа "дідів" запорожці обирали більшість кошових отаманів, таких, як Іван Малашевич, Пилип Федоров, Петро Калнишевський. На Січі запорозькі "діди" користувалися незаперечним авторитетом і відігравали значну роль як у вихованні молоді, так і в політичному житті Запорожжя. Вони ревно оберігали старі військові традиції і незмінність неписаних законів. Становище "дідів" на Січі урівнювалось з військовими старшинами і курінними отаманами. Кіш змушений був рахуватися з дідами, оскільки за останніми завжди йшла козацька громада. Жодне рішення Коша, не схвалене дідами, не могло бути втілене в життя [475. С. 85-86; 416. С. 58-60]. Таким чином, авторитет старих козаків був стержнем звичаєвого права і воєнної педагогіки Запорозької Січі.
Полкова старшина обиралася (або в окремих випадках призначалася Кошем) для управління паланками [338. С. 148]. Похідна ж старшина, яка обиралася для керівництва підрозділами, в мирний час зберігала своє звання і виконувала свої функції лише під час чергового військового наряду. Кожен старшина без посади, як військовий, так і похідний, підлягав своєму курінному отаману [475. С. 72-73]. Постійних підрозділів у Війську Запорозькому низовому не було. Загони комплектувались лише для виконання окремих завдань або походів. Таким чином, Військо Запорозьке низове періоду Нової Січі було організоване за територіально-міліційним принципом і мало традиційну паланково-курінну систему.
Військо Запорозьке низове поділялося на кінноту і піхоту. Проте чіткого розмежування між кавалеристами і піхотинцями у запорожців не було. Це був скоріше соціальний поділ. Як правило, у піхоті службу несла козацька сірома, яка не мала можливості придбати собі коней. Особливістю запорозьких піхотинців було те, що вони діяли проти ворога головним чином на човнах - "дубах" або несли гарнізонну службу на Січі. У кінноті служили "справні" запорожці. Під час мобілізації, напередодні походу, кожен вершник повинен був з'явитись до війська, маючи двох, а старшини - по декілька коней. Ті запорожці, які втрачали