РОЗДІЛ 2. ВИСВІТЛЕННЯ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ
ПРОСВІТИ ТЮРКСЬКИХ НАРОДІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
2.1. Оцінка стану системи просвіти мусульман напередодні джадидистських реформ у публікаціях "Терджиману"
Одне з найболючіших питань суспільного життя тюрко-мусульманських народів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - це стан народної освіти. Його вирішення стало важливою проблемою для громади, яка по суті розділилася на два табори. Один табір намагався зберегти етноконфесійні традиції у недоторканому стані, що безперечно стосувалося й навчальних закладів. Інший вимагав радикальних і термінових перетворень та наполягав на першочергових реформаційних заходах щодо системи народної освіти.
На сторінках газети "Терджиман" І.Гаспринський часто ставив питання про невідкладні заходи, які мали сприяти зрушенню в питаннях реформування просвіти мусульман Російської імперії. Аби виправити незадовільний стан у національній освіті, він спробував проаналізувати ситуацію, яка склалася на той час.
І.Гаспринський зазначав, що мусульмани країни мали власну, але схоластичну систему навчальних закладів. Свого часу вона була досить опрацьованою й передовою, порівняно з іншими системами, які існували у світі. Безперечно, мусульманська спільнота усвідомлювала, що треба навчатися власного релігійного закону. Саме тому в кожній громаді традиційно існували парафіяльні навчальні заклади для хлопчиків та дівчаток - мектебе. Вони виконували функцію початкових навчальних закладів конфесійного спрямування. Традиційно у мектебе мали навчатися всі мусульмани шкільного віку.
До того ж у той час мусульмани традиційно мали ще й "силу вищих духовних училищ "медресе", де викладаються арабською мовою мусульманське богослов'я, законознавство та право, частково логіка та словесність", - писав на шпальтах власної газети І.Гаспринський [48]. Це були навчальні заклади другого, вищого рівня. Там готували духівництво, релігійних законознавців та опосередковано - вчителів.
Отже, система викладання, яка існувала напередодні джадидистських реформ у мусульманській освіті, була досить складною. Однією з причин великих труднощів у навчанні треба назвати те, що методика і дидактика кадимістських медресе колись була впорядкована для арабських учнів. Без будь-яких змін, "з релігійним благоговінням" вони були перенесені на тюркський, доволі відмінний мовний грунт і, коли вихолостились, "стали досить відчутним гальмом у розвитку національної освіти кримських татар" [326, c. 42].
І. Гаспринський та його однодумці достеменно знали критичну ситуацію, яка склалася у мусульманських навчальних закладах. Вже на початку 80-х років ХІХ ст. він писав, що метод викладання в кримських медресе: "утовкмачування і зубріння, зубріння і втовкмачування" [278, c. 40]. А це, зрозуміло, не сприяло не тільки формуванню творчих особистостей, а й суттєво шкодило всій справі навчання серед тюркських народів. До того ж у тодішніх умовах такий незадовільний стан речей збільшував і без того помітний відрив в інтелектуальному розвитку татарських народів порівняно з представниками інших народів та етнічних груп, принаймні Російської імперії кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Кількість навчальних закладів мусульманської громади завжди була досить великою. Як уже зазначалося, вона задовольняла основні потреби тієї чи іншої релігійної громади у підготовці кваліфікованого духівництва та виховувала дітей у межах ісламської ідеології. Наприклад, у середині 80-х р.р. ХІХ ст. тільки у Сир-Дар'їнській області існувало 53 медресе, де навчалося 3020 сохтів, та 1452 мектебе, де виховувалося 18184 хлопчиків та 2900 дівчаток [91].
Ці навчальні заклади були головними джерелами етно-конфесійної просвіти та писемності. Медресе готували мулл, учителів "та по своєму "інтелігентних" мусульман". Але очевидна "безсистемність сучасного нашого викладання веде нас до занепаду шкіл, згрубіння мови та невігластва", - із болем писав азербайджанський дописувач газети "Терджиман" М.Халілєв [266].
Мало того, у жовтні 1885 року газета "Терджиман" зазначала, що навіть одне із найбагатших медресе Російської імперії бахчисарайське Зинджерлі-медресе утримувалось в "бруді та напіврозрусі". Мечеть і більшість будівель комплексу від часу та відсутності серйозного поточного ремонту перебували в руїні. Пристосованих до житла сохтів приміщень у більш-менш порядному вигляді не існувало [322, c. 38]. Отже, стан народної просвіти позначався не тільки на застарілих програмах та стародавніх методиках викладання. Поступова зневіра лише поглиблювала соціальну та духовну кризу в мусульманському суспільстві кінця ХІХ - початку ХХ ст. Наочними прикладами такого стану часто ставали навчальні комплекси національної системи просвіти тюркських народів Російської імперії.
Майже всіма прогресивно мислячими мусульманами визнавалося, що ці навчальні заклади на кінець ХІХ ст. вже не могли ні морально, ні фізично виконувати свого високого призначення - бути осередками народного просвітянства. За твердженням того ж кореспондента, "жодне наше медресе не навчає як слід рідної мови, незважаючи на повну свободу до того" [266].
Крім того, існували досить великі території, населені мусульманами, де взагалі не було будь-яких стаціонарних, постійних навчальних закладів. У кращому випадку торговці навчали своєї справи власних дітей, а ремісники свого ремесла - своїх. Наприклад, як стверджує дописувач газети "Терджиман" Абдулла Гатарі, у західно-сибірському Каркалінську склалася саме така прикра ситуація. За його визначенням, місцеве населення того краю, яке складалося із киргизів, сартів та ногайців, "перебувало у повному невігластві". Таким чином, цілі покоління росли без необхідного, "правильного виховання", - зробив невтішний висновок А.Гатарі [20].
Зрозуміло, що через відсутність постійних навчальних закладів годі було казати про накопичування відповідного педагогічного досвіду вчителями та вихователями. Отже, ситуація в таки