РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИ, МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Робота написана на основі фактичних матеріалів, зібраних, в основному, у місті Ужгороді. Дослідження велись в період з листопада 1996 р. по листопад 1999 р. Також нами були використані дані досліджень орнітоугруповань окремих ділянок міста, які проводились протягом 1993-1996 рр.
Ужгород - це невелике старовинне місто (X ст.), розташоване у західній частині Закарпатської низовини, площею близько 40 км2 та кількістю населення біля 130 тис. Територія Ужгорода є дуже різнорідною. Історична його частина має риси типового середньовічного міста - так званий "кам'яний мішок" з нечисленними зеленими насадженнями. Решта селітебної частини міста представляє собою повоєнну забудову 50-90-х років, яка включає площі з великими газонами, придорожні посадки, алеї. У місті багато скверів, старі цвинтарі два стадіони і два парки: Підзамковий (4 га) та Боздоський (56,4 га).
Через центр Ужгорода протікає річка Уж, яка ділить місто навпіл. Вздовж річки у межах забудов облаштовані добре озеленені набережні, але збережені і малозмінені ділянки заплави Ужа. У місті є і штучні водойми - ставки, утворені внаслідок добування глини для цегляного заводу. До адміністративних меж міста входять також Шахтинський (136 га) і Радванський (197 га) ліси, сади, городи, виноградники, пустища, залізничні магістралі, ділянки віддані під приватну забудову та інші території. Сюди ж включені колишні села, що прилягали до околиць міста: Дравці, Доманинці, Минай.
Місто можна розглядати як складну екосистему: воно представляє собою мозаїч-не співвідношення різноманітних квазігомогенних елементарних систем [134, 307]. На цій основі базується ландшафтний принцип районування міст [37, 328], за яким виділяються окремі біотопи, що мають власну структуру і характеристики. Їхня кість і величина залежить, як правило, від площі, яку займає саме місто, від його ландшафтно-архітектурних особливостей і, головне, від завдань, які ставить перед собою дослідник.
Міський біотоп - це відносно однорідний за параметрами просторової структури урбосередовища простір, зайнятий біоценозом. В основі поділу міста на біотопи за ландшафтним принципом лежить наявність і співвідношення природних та штучних компонентів урболандшафту, з врахуванням їх характерних особливостей і ступеня урбанізованості території. Тому поділ на біотопи проводиться на основі двох основних критеріїв:
- тип і вік забудови (штучний компонент урболандшафту, нагадує скелі);
- характер і ступінь озелененості (природний компонент урболандшафту, нагадує лісостеп, ліс, степ).
В урбосистемі Ужгорода ми виділили 7 біотопів (сукупностей однотипних об'єктів досліджень), які, на нашу думку, найкраще відображають загальні риси міста, з часів його формування в епоху Середньовіччя до кінця XX ст. Їх можна об'єднати у дві групи: селітебна частина міста (центр, стара, нова та індивідуальна забудови) і "зелена зона" (прирічковий, парковий і лісопарковий біотопи). Хоча основні дослідження велися у названих міських біотопах (рис. 2. 1), все ж під час складання списку фауни і населення птахів м. Ужгорода, а також при аналізі процесів формування орнітокомплексів міста, ми враховували й відомості про перебування різних видів на ділянках, суміжних з досліджуваними.
Обліки птахів проводили маршрутним методом: у селітебній частині міста птахів підраховували на трансектах із змінною шириною облікової смуги, яка залежала від відстані між будинками на маршруті [141]. При цьому на будівлях враховувались тільки ті птахи, які сиділи на даху, виступах чи заглибинах фасаду або перелітали з краю даху. Перерахунок на площу відбувався за формулою:
, (2.1),
де П - площа вулиці (км2);
К - чисельність птахів (ос•км -2);
Ксп - кількість птахів, що сидять або перелітають (особ.);
Кл - кількість птахів у польоті (особ.);
В - час (год.), затрачений на облік на маршруті;
Ш - середня ширина облікової смуги (км);
Спт - швидкість польоту птахів (30 км•год-1 для більшості птахів; 50 км•год-1 - для великих птахів [233]);
Соб - швидкість руху обліковця (км•год-1).
У зеленій зоні міста ми обліковували птахів на маршруті із сталою шириною облікової смуги - 100 м: по 50 м по обидва боки від спостережника. Перерахунок на площу відбувався за тією ж формулою.
Дослідження у місті велися цілорічно у чітко виділені періоди (за С. О. Лопа-рьовим [176] з деякими змінами): зимовий (01.12 - 20.02), ранньовесняний (20.02 - 10.04), пізньовесняий (10.04 - 20.05), ранньолітній (20.05 - 01.07), пізньолітній (01.07 - 15.08), ранньоосінній (15.08 - 10.09), осінній (10.09 - 01.11), пізньоосінній (01.11 - 01.12).
Обліки на маршрутах проводились з частотою не менше 7 за сезон у кожному біотопі. Проводячи повторні обліки на чітко визначених маршрутах, почергово починали їх прохід з протилежного кінця. Швидкість руху обліковця становила близько 3 км•год-1. З початком гніздового періоду і до кінця післягніздового обліки починали рано-вранці, через 1,5-2 години після світанку (о 700). У осінньо-зимовий період час початку обліків зміщався до 9-1000 год. У вітряні, дощові дні, у снігопади та тумани обліки не проводились.
Всього було пройдено 2000 км (727 годин польових досліджень). При описі розподілу птахів в орнітокомплексах нами прийнята шкала бальних оцінок, що була запропонована А. П. Кузякіним [167]: масові види - > 1000 ос•км-2; багаточисельні - > 100-900 ос•км-2; чисельні - > 10-90 ос•км-2; звичайні - 1-9 ос•км-2; рідкісні - > 0,1-0,9 ос•км-2; дуже рідкісні - > 0,01-0,09 ос•км-2. Домінантним є найчисельніший вид в угрупованні, субдомінантним рахується той вид, частка якого в угрупованні птахів становить > 10 %, фоновим - > 1 %.
Систематичний порядок розташування видів у тексті прийнято за Л. С. Степаняном [267], назви видів - за Г. В. Фесенком та А. А. Бокотеєм [291].
Додатково проведено дослідження гніздових орнітоугруповань у