РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ УМОВИ
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ
ДИРЕКТОРА ШКОЛИ ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ
ОСВІТИ......................................................................................87-164
Модель формування професійної готовності керівника
навчального закладу до управління якістю освіти.……………87-103
Відбір освітян до управлінської діяльності………...................103-123
Зміст і методи формування професійної готовності
майбутнього керівника школи до управління якістю освіти...123-164
Організація експериментального педагогічного
дослідження…………………………………………………….134-158
2.4.1. Етапи організації експериментального дослідження………134-140
2.4.2.Вивчення стану професійної готовності освітян до
управлінської діяльності.....………………..............................140-149
2.4.3.Аналіз результатів експериментального дослідження....…..149-158
ВИСНОВКИ ДО 2
РОЗДІЛУ......................................................................158-164
ЗАГАЛЬНІ
ВИСНОВКИ..........................................................................165-168
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ........................................169-195
ДОДАТКИ...................................................................................................196-202
ВСТУП
Кардинальні зміни соціально-економічної політики країни викликали необхідність
реформування освітньої галузі, що відображено в основних положеннях Конституції
України, Національній доктрині розвитку освіти, Законі України “Про загальну
середню освіту” та інших державних документах. Особлива увага у процесах реформ
приділяється проблемі забезпечення якості шкільної освіти. Створення рівних
можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти певною мірою залежить
від стратегії управління сферою освіти на регіональному рівні та підготовки
нової генерації керівників середніх загальноосвітніх навчальних закладів.
Водночас, за роки незалежності в освіті України недостатня увага приділялася
розробці нових моделей і методів управління шкільною освітою, зокрема її
якістю. Сучасна система управління освітою ще повільно реагує на суттєві зміни
функціональних обов’язків та основних завдань директора середнього
загальноосвітнього навчального закладу, підвищення попиту суспільства на якісну
шкільну освіту. Тому основним соціальним орієнтиром у процесі управління якістю
освіти є спрямованість на демократизацію процедури призначення керівників
навчальних закладів, виховання лідерів в освіті [198, 3].
Аналіз якості шкільної освіти показав, що у більшості випадків її недостатній
рівень зумовлений некомпетентністю управлінської діяльності директора школи,
недостатнім рівнем професійної готовності керівників до управління середнім
загальноосвітнім навчальним закладом, відсутністю системи відбору освітян,
потенційно здатних до управлінської діяльності, їхньої підготовки до
забезпечення якості шкільної освіти.
У психолого-педагогічній літературі завжди приділялася належна увага проблемі
управління освітою. В працях українських та зарубіжних вчених наголошується
роль провідних положень наукового менеджменту в розвитку теорії та практики
управління навчальними закладами та педагогічними системами. При цьому особлива
увага надається гуманістичному, людино-(дитино-)центристському підходові в
управлінні школою (І.А.Зязюн, Ю.А.Конаржевський, В.Г.Кремень, О.Я.Савченко,
Т.І.Шамова, Е.А.Ямбург та ін.); необхідності професійної підготовки управлінців
нової генерації (В.І.Луговий, Н.Г.Ничкало та ін.); ролі та значенню творчого
потенціалу особистості керівника у забезпеченні якості освіти (Л.П.Одерій,
С.О.Сисоєва та ін.); необхідності використання інноваційних підходів до
управління розвитком школи (В.С.Лазарєв, В.І.Маслов, А.М.Моісеєв, М.М.Поташник
та ін.).
Широкий міждисциплінарний діапазон проблем “управління якістю освіти” та
“професійна готовність керівника” зумовили потребу в аналізі наукових праць
відомих теоретиків наукового менеджменту М.Альберта, М.Вебера, М.Вудкока,
М.Мескона, Т.Пітерса, С.Н.Паркінсона, А.Файоля, Ф.Тейлора, П.Уотермана,
М.Хедоурі, Л.Якоккі та ін., в яких аналізується ефективне керівництво та
обгрунтовується залежність між “якістю” та рівнем підготовки керівників, які її
забезпечують.
У міжнародній практиці склався певний досвід підготовки управлінців
(менеджерів) для освіти. Водночас, ідея необхідності цільового відбору і
підготовки освітян на посаду директора школи, незважаючи на її важливість, за
роки української держави не знайшла відповідного наукового обгрунтування і
практичної реалізації. В результаті процеси гуманізації, гуманітаризації,
демократизації в реальному шкільному середовищі нерідко супроводжуються
негативними тенденціями. Відродження принципів самоврядування, підвищення рівня
автономності та відповідальності навчальних закладів, потреба в оволодінні
сучасними інформаційними технологіями та новими фінансово-економічними
механізмами управління засвідчили неадекватність професійної готовності значної
частини директорів шкіл до роботи у нових соціально-економічних умовах.
Необхідність у керівниках нової генерації, здатних забезпечувати якість
шкільної освіти, особливо очевидна в специфічних умовах мегаполіса. Ця потреба
посилюється потенційними можливостями великого міста як наукового і культурного
центру, зокрема, здатністю регіонального управління освіти і науки взяти на
себе функції науково-методичної підготовки сучасного керівника до управлінської
діяльності у нових умовах.
Актуальність та соціальна значущість для розвитку суспільства проблеми якості
шкіль